«Цій людині залишили шанс паразитувати на статусі громадської активістки»

Цього разу програма ZAXID.NET LIVE буде трохи незвичною. Зазвичай гостями нашої студії стають політики, чиновники, експерти з різних питань. Цього ж разу вперше в студії в якості гостя буде наш журналіст Андрій Дрозда – один з авторів резонансного розслідування «Фальшиве життя Олени Живко». І поговоримо ми про те, як працюють журналісти-розслідувачі, як здобувають і перевіряють інформацію, і яких ще сюрпризів чекати у цій справі.

Доброго вечора, Андрію.

Вітаю, Олеже. Вітаю глядачів.

Давай почнемо з того, чому саме Олена Живко стала об’єктом вашого розслідування з Мартою Когут.

Розслідування дійсно вийшло дуже резонансним. Наскільки я знаю, вже воно набрало на нашому сайті близько 150 тисяч переглядів. Але не можна сказати, що ми планували його тривалий час і прямо так придивлялися до цієї фігури. Хоча Олена Живко – це відома активістка з дуже неоднозначною репутацією у Львові. І впродовж багатьох років – після подій 2014-го, після Майдану, після початку війни – вона так чи інакше проявляла себе в різних акціях з різним суспільним резонансом.

Олена Живко стверджує, що оскільки вона критикувала і вважає себе найбільшим критиком чи найбільшим противником мера Львова Садового, а сайт ZAXID.NET належить дружині мера Садового – то це така помста мера Садового. Ти якось можеш це прокоментувати?

Я би сказав, що Олена Живко собі присвоїла статус головної критикині мера. Тому що в Садового дуже багато критиків з різних сфер – як політичних опонентів, так і так званих «активістів» (наскільки вони є активістами, це теж треба перевіряти – що ми, журналісти-розслідувачі, і робимо). Просто останнім часом саме Олена Живко чомусь активізувалася на цьому полі. А до того були інші обличчя так званого «організованого протесту» біля стін Ратуші: був той же Іван Спринський, відомий у Львові діяч вуличних акцій, були інші.

І стосовно Олени Живко… Так склалися обставини, що я як журналіст-репортер, а ще не розслідувач (бо розслідувач – то одна з іпостасей в моєму амплуа, яким я займаюся, мене теж можна назвати експертом з різних питань; ми, журналісти-розслідувачі, мусимо досліджувати дуже різні сфери життя),поїхав до Києва на засідання Вищого антикорупційного суду, який розглядав справу САП проти Садового стосовно землі в Рясному під індустріальний парк. Написав я тоді репортаж про цю подію. І власне тоді ж під стінами цього суду відбувалися пікети, відбувалися якісь акції, які мали ознаки замовності, – тому що в тих акціях брали участь одіозні київські члени «Братства» Корчинського, інші фігуранти багатьох скандалів і т. д.

І львівські…

І львівські теж. А заявку на цю акцію подавала організація Олени Живко «Об'єднання добровольців». Після того в нас на сайті вийшло кілька публікацій під назвою «Ідентифікацію тітушок», «Львівські тітушки — хто вони?»

Так, ми просили читачів упізнати цих людей.

І ці публікації спровокували певну таку обурливу, бурхливу реакцію з боку Олени Живко й кількох членів її організації, які заявили, що вони – не тітушки, що їх образили і що вони збираються позиватися на наше видання до суду. Це була прес-конференція, до якої я теж не готувався, бо перебував у Києві того тижня. І коли мені повідомили, що буде така прес-конференція, я просто ввімкнув трансляцію, подивився її. І я дещо вже знав про Олену Живко.

Ця інформація тоді ще не була до кінця перевірена, але щось я знав – і просто написав у Фейсбуці під трансляцією кілька запитань, які мене цікавили. На що відповіді прямої я не отримав від Олени Живко – вона «з’їхала», грубо кажучи, з цих питань і почала розповідати якісь важливі для себе речі. Я собі це теж запам’ятав, занотував.

Ми врешті-решт перевірили все те, що Олена сказала – і все це виявилося неправдою.

Олена Живко, як на мене, – це просто аферистка, людина з шахрайськими схильностями, яка фігурує в низці дуже брудних і неприємних ситуацій.

Поясни, чому ти вважаєш її власне аферисткою.

Є давня історія, вже десятирічної давності, де Олена Живко фігурувала також в кримінальних провадженнях стосовно підробки віз у Польщу. Ми теж висвітлили це питання. Там були залучені і посадовці Львівської обласної ради, ЛОДА, які брали участь у цій схемі. Свідомо чи несвідомо – це правоохоронці мали би встановлювати. Але після того, ми знаємо, що, наприклад, постраждав польський консул і був звільнений з роботи. Він був особисто знайомий з Оленою Живко – ми це довели під час розслідування.

Тоді ще Олена Живко не була ще такою відомою – вона просто була активісткою «Нашої України», була співзасновницею осередку «Європейської партії», але прагнула брати участь у політиці. Потім якимось чином вона на якийсь час зникла – ми теж встановили, де вона була.

А потім вже з'явилася в іпостасі юристки-волонтерки, яка допомагала «Правому сектору», його осередку на Львівщині. І вже з цим періодом її діяльності пов’язані нові скандали, звинувачення в розкраданні, присвоєнні волонтерської допомоги.

Олена Живко їздила на автомобілі Dodge, який був переданий з Канади – користувалася автомобілем, який мав би бути переданий в АТО нашими діаспорянами для організації. І все це теж з відкритих джерел відомо – я просто поспілкувався з людьми, які були безпосередніми свідками чи учасниками тих подій, чи належали тоді до «Правого сектору» чи пізніше до організації «ДІЯ» – «Державницька ініціатива Яроша», яку теж очолювала Живко. І ці люди підтвердили це.

Просто теперішні чи колишні члени львівського «Правого сектору» не хочуть навіть близько стояти біля цього прізвища. Вони не хотіли б, щоби їх навіть згадували поруч з Оленою Живко – настільки вони відчувають якусь огиду до цієї людини. Вони все розповідають, їх можна цитувати, на них можна посилатися – вони просто часто з міркувань особистої етики не хотіли би фігурувати там.

І оце мене, власне, вразило: те, що люди, які з нею пройшли певний шлях у волонтерстві, у допомозі учасникам АТО, потім її виключили – але виключили її якось так, що залишили цій людині шанс паразитувати далі на статусі громадської активістки, волонтерки.

Я так розумію, вони не хочуть виносити сміття з хати.

Так. Тобто оцей принцип «ми не виносимо сміття з хати» потім змушує нас, журналістів-розслідувачів, підчищати за цими людьми. Тобто громадський сектор, який взяв на себе певну моральну функцію, певну етичну функцію – люди часто з цього середовища потім ідуть напряму в політику, стають обранцями місцевих рад, парламенту – вони мали би самі дбати про чистоту свого середовища. А якщо вони цих людей терплять, закривають очі на їхні вибрики…

Тобто поруч з ними діють шахраї, і ці люди знають, що це шахраї, – але вони там примружено, пошепки тобі кажуть: «Та, ми знаємо. Але давайте ви про це напишіть, ви журналісти-розслідувачі», – то це теж створює певні складнощі в суспільстві. Тобто журналіст-розслідувач тоді певною мірою підставляється, бо він ніби дискредитує весь рух.

Тобто я, наприклад, від кількох своїх друзів, які дійсно порядні, чесні люди, почув: «Ну так, ми знаємо, що вона така. Але ми боїмося, що такі публікації будуть дискредитувати весь рух волонтерства, добровольців і т. д.» Як на мене, саме дії таких людей дискредитують, саме дії таких людей підривають крок за кроком довіру суспільства до того, що в нас ще щось чисте і порядне залишилося.

Давай ближче повернемося все ж до теми дипломів Олени Живко. Тому що все, що пошепки чи відкрито розказують про розкрадання гуманітарної допомоги, – це речі не фіксовані. Це один-другий сказав – Олена завжди може сказати, що це брехня і «знайдіть докази».

Перед нами як авторами розслідування (переді мною і Мартою Когут, ми разом працювали над цією темою) постало взагалі завдання, що можна довести. Тому що інформації багато з різних джерел. І коли люди, які бояться за свою репутацію, за своє майбутнє, за свою безпеку, врешті-решт (я теж тепер з охороною ходжу внаслідок усіх цих подій), просять не називати їхніх імен або говорять під запис, але кажуть: «Ви оце цитуйте, а те не цитуйте», – то в нас постає питання, що ми можемо верифікувати і підтвердити.

І в нас власне виникло питання навіть з тих же інтерв’ю Олени Живко в медіа (вона досить активна і публічна) – який навчальний заклад вона закінчувала і де отримала диплом. Тому що вона себе презентує як юристку і випускницю престижного юридичного факультету якогось університету.

Не названого.

Так, не названого. Ми знайшли юристів-адвокатів, з якими вона перетиналася на судових процесах, – і почали розпитувати, яка, можливо, інформація звучала в діалогах, в розмовах. І виявилося, що Олена Живко хвалилася, ніби вона навчалася в Київському національному університеті ім. Шевченка на юридичному факультеті.

Тоді в нас з’явилися від людей, які давно знають Олену Живко, певні дані, скріншоти з соцмереж, де вона писала про це. Тобто сторінка у ВКонтакті, російській мережі, Олени Живко тепер витерта – але вона була активна ще, і там були ці дані, що вона навчалася в Києві в університеті ім. Шевченка.

Ми почали посилати запити – тобто ми пішли офіційним шляхом. Університет Шевченка нам відповідав, що це конфіденційна інформація – а це неправда, тобто вони мали б підтвердити або заперечити,що така студентка в них була. Вони намагалися не давати нам цієї інформації.

Тоді журналісти-розслідувачі використовують, як правило, неофіційні джерела:ми знайшли інсайдерів всередині університету, які для нас ці дані отримали і нам їх передали. Йшлося про внутрішню електронну базу університету, де був список випускників, номери дипломів, рік закінчення. І там фігурувало ім’я Олени Живко: за 2011 рік був номер, серія диплому. Також в бухгалтерській базі вона фігурувала – але без історії навчання. Нас насторожило те, що немає проплат, немає історії навчання.

Але сама Олена Живко заперечує, що вона має будь-який стосунок [до КНУ ім. Т. Шевченка].

Так, потім ми вивили, що цей диплом не фігурував у державній базі. У нас з’явилися підозри, що це просто підроблений диплом. Ми навіть вийшли на людей, які виготовляють такі підроблені дипломи – і до нашого великого здивування виявилося, що це величезна індустрія: в Києві упрестижних вузах теж можна купити собі дипломи. Ці люди підтвердили, що до них зверталися від імені Олени Живко, у нас теж є записи розмов з цими людьми і т. д. І ми впевнилися в тому, що принаймні спроби отримати підроблений диплом Олена Живко робила.

Потім ми почали шукати, на основі яких дипломів, де вона насправді навчалася до цього – бо диплом магістра потрібно отримати на базі якого попереднього диплома – бакалавра, спеціаліста тощо. І знайшли інформацію, що Олена Живко навчалася у Львові в Міжрегіональній академії управління персоналом — МАУП, такий є заклад приватний, університет.

Спочатку теж на офіційні запити довго не було відповіді – я відправляв запити ще десь в середині грудня, 17 числа – і до кінця грудня не було жодних відповідей з певних інституцій, з Ради адвокатів, з МАУПу. І нам довелося просто фізично поїхати, розпитати директорку львівського інститут МАУП – чи була в них така студентка. І з’явилися дуже суперечливі дані: то вона вчилася з такого року, то з іншого року…

Ми почали це з’ясовувати. Врешті-решт нам видали інформацію, що Олена Живко нібито, проживаючи у Львові, навчалася в Трускавці, Прикарпатському інституті МАУП заочно.

Це філія?

Так, це філія, це підрозділ навчальний. І ніби вона там отримала диплом бакалавра у 2007 році. Але ми підняли тепер рішення протокол Державної акредитаційної комісії від вересня 2006 року, згідно з яким цей Прикарпатський інститут МАУП був позбавлений ліцензії – ліцензія була анульована.

Тобто вони не мали права видавати дипломи?

Вони не мали права доводити до будь-яких іспитів цю студентку – навіть якщо вона там вчилася. Бо ми сумніваємося, що вона там вчилася з 2002 року. Нам здається, у нас є докази, що це фіктивна історія навчання – і ми це будемо перевіряти.

Окей, але сама Олена Живко стверджує, що в неї є диплом магістра ще одного вузу, теж приватного, – Львівського університету бізнесу і права.

Йшлося про те, на основі якого диплома Олена Живко отримала адвокатське посвідчення. Ця людина активно виступає як адвокат, представляє інтереси людей в суді. І оскільки в нас була інформація про диплом МАУП (але не магістра) і була інформація про те, що Олена Живко робила спроби отримати диплом магістра в Київському університеті ім. Шевченка – то логічно випливало, цілком можливо, що вона на основі цього підробленого київського диплома отримала свідоцтво.

З Ради Адвокатів нам тривалий час і з комісії КДКА Львівської області, нам тривалий час не відповідали на наші запити.

І, відповідно, коли Олена Живко сама показала, що в неї є диплом [Львівського] університету бізнесу і права – це був просто такий подарунок.

Тому що, по-перше, ми розуміємо, що за всіма датами цей диплом виданий одночасно з дипломом спеціаліста МАУП. Тобто виникає дуже логічне питання: одна і та сама студентка навчається в той самий час у двох приватних університетах у Львові на одній і тій самій спеціальності. Тобто вона платить двічі. Для чого платити двічі? – це питання №1.

По-друге, Львівський університет бізнесу і права має досить-таки сумнівну репутацію, я скажу так. Нещодавно там захистив кандидатську дисертацію з економіки Ігор Кривецький – відомий львівський бізнесмен, політик від «Свободи».

А Олена Живко входить в орбіту цього політика…

Входить в орбіту... А організація «Об’єднання добровольців» явно виступає дуже часто на вуличних акціях в інтересах цього бізнесмена.

І взагалі, щиро кажучи, в мене виникають сумніви, що Ігор Кривецький писав якусь дисертацію – це моя особиста думка. Але власне чомусь саме в таких третьорозрядних приватних університетах отримують дипломи отакі люди.

І ми також перевіримо, що це за диплом, на основі якого наказу і на базі якого диплома була зарахована на навчання студентка Олена Живко в цей університет. Якщо це на основі бакалаврського диплома МАУП – то до цього документа є великі питання, чи це справді реальний диплом, а не фіктивний. Якщо цей диплом фіктивний – то всі дипломи Олени Живко несправжні і вона не може бути адвокатом.

І що це означає? Це тоді її мають позбавити адвокатського посвідчення?

Так, це підстави для позбавлення адвокатського посвідчення. Також це підстава для людей, яких вона представляла в суді, видавала себе за адвоката, звертатися про перегляд їхніх справ і навіть позиватися до Олени Живко про компенсацію за обман.

Але ви зараз з Мартою продовжуєте працювати над цією темою – і що далі?

Ми почали працювати над цим розслідуванням десь із початку грудня. Коли настали свята, Новий рік, Різдво – ми розуміли, що в нас є вже великий масив інформації, який потрібно видати, бо інакше доведеться писати або документальну книгу про Олену Живко, або фільм знімати повнометражний. Тому що її біографія – це готовий кіносценарій для блокбастера.

Я так розумію, що в опубліковану статтю опубліковану багато не ввійшло?

Так. Ми розуміли, що є певний ліміт знаків і обсяг тексту, який читач може прочитати. Ми видали першу серію цього розслідування. Але після публікації цього розслідування і резонансу навколо нього до нас почали звертатися люди з різних середовищ – і в нас інформації стало ще більше.

До речі, хотів уточнити ще один із моментів: Олена Живко прямо стверджує, що журналісти отримали доступ до її приватної електронної скриньки, зламали. Вона каже про «спецслужби країни-агресора» і т. д.

Ну, це сміховинно. Це найсмішніше, що вона могла написати – що з Росії якісь спецслужби за нею стежать. Насправді мені здається, що за Оленою Живко тепер стежать українські спецслужби після всіх цих даних, які виплили. І я так припускаю, що стежили і до того – тому що людина своєю активністю заслужила на увагу.

Але, звичайно, журналісти-розслідувачі не мають ні вмінь, ні бажання, і закон забороняє зламувати приватні скриньки. Всю інформацію, яку ми використали, – вона була або публічною, або отримана з наших джерел цілком легальним шляхом. Ми нічого не зламували і ніяких законів не порушували.

Як журналісти-розслідувачі ми маємо право зберігати свої джерела, зберігати їхню анонімність і безпеку. Наведу приклад: ті самі інсайдери з Київського університету ім. Шевченка – ці люди можуть втратити роботу через те, що вони допомогли нам з’ясувати правду. І насправді ціна правди буває дійсно доволі дорогою. Я хвилююся зараз насправді за безпеку, за статус цих людей. Бо ми знаємо, що наша публікація в Київському університеті ім. Шевченка і взагалі в Києві в середовищі цьому викликала величезний резонанс.

По секрету скажу навіть, що такий відомий одіозний діяч, як Андрій Портнов, який раніше викладав на юридичному факультеті в Київському університеті, захвилювався і телефонував в певні органи – цікавився, наскільки серйозно йде розслідування цієї справи. Оскільки його хвилювала саме тема підроблених дипломів – можливо, він має до неї стосунок, не знаю.

Я знаю, що оскільки ви з Мартою продовжуєте це розслідування, є ще тема з несплатою податків Оленою Живко.

Це інформація, яку ми теж шукали паралельно й отримали її трошки пізніше. Думаю, це ввійде в наступний текст: майновий стан наших активістів чи псевдоактивістів. Нас дуже цікавить, з чоло живуть ці люди. Ми знаємо, що Олена Живко їздить на автомобілі Porsche Cayenne.

Вона стверджує, що дуже добре заробляє завдяки адвокатській діяльності.

Так, вона сама стверджує, що гарно заробляє, що успішна як адвокат, як юрист і добре себе почуває.

Тобто, наскільки я розумію, сліди цих заробітків мали би бути відображені в податках.

Крім того, Олена Живко відповіла на моє запитання, яке стосувалося зовсім іншого, під час тієї прес-конференції: що вона платить всі податки і все прекрасно. З джерел, які ми маємо, а це надійні джерела, – вона не платить жодних податків. Роками. Абсолютно. Вона не показує жодних прибутків, вона не платить державі ні копійки. В неї висить штраф. І чи може людина така представляти людей в суді як адвокат, відстоювати закон, а також претендувати на статус морального авторитета? Я вважаю, що ні.

Зрозуміло. Дякую, Андрію. Наш час, на жаль, вичерпався. Нагадаю, що сьогодні у студії ZAXID.NEТ LIVE був журналіст ZAXID.NEТ Андрій Дрозда і ми говорили про розслідування під назвою «Фальшиве життя Олени Живко». Мене звати Олег Онисько, побачимося через тиждень.