Україна. Delete?

Політична криза в Україні продовжується. Політики нервово шукають майбутнє: власне, а не суспільне. Ніхто з експертів не може гарантувати, що дострокові вибори знімуть бодай головні протиріччя української влади.

Не виключено, що вже 30 вересня хтось із трійки Янукович - Тимошенко - Кириленко (Луценко) зробить заяву про невизнання результатів виборів. Що тоді? Україна опиниться в черговій кризі, вихід з якої, аби унеможливити реальний розпад держави, на наш погляд, може лежати у площині глобального перезавантаження державного устрою країни. І єдина людина, здатна це зробити, - Президент України Віктор Андрійович Ющенко.

Важко бути Президентом

Чимало аналітиків в Україні вважають, що посада Президента України стала для Віктора Ющенка непосильним тягарем: під тиском відповідальності Віктор Андрійович не здатен адекватно реагувати на сучасні виклики. Частка правди в цих словах присутня. Однак вона не означає, що Ющенко-Президент - це помилка українського суспільства чи історичний парадокс. На наш погляд, проблема в іншому: ментально та психологічно Віктор Ющенко є людиною ХХ-го, а не ХХІ-го століття. На наш смак, йому б пасували 60-ті роки минулого сторіччя. Стихія нерадикального правозахисного руху з його теоретизуванням навколо прав людини, розмірковуванням про можливість/неможливість побудови соціалізму з людським обличчям. Ющенко тяжіє до консервативної поведінки, рефлексування Історії та Традиції. Можливо, у ті часи він міг би стати українським Сахаровим.

Водночас цілком імовірно, що ближчими за духом для українського Президента могли б стати славні 80-ті, з їх стихією гасел, передчуттям свободи, повагою до дисидентів та інтелектуалів. Саме в цей час Ющенко міг стати українським Гавелом, залишившись у свідомості молодої держави отим самим Вашингтоном, котрого Україна жде з часів Кобзаря.

Проте доля кинула уроженця Хоружівки у вир іншої доби, де йому судилося стати Президентом великої країни та виконати певну місію. Ось тут важливе питання: яким Президентом прагне увійти в Історію сам Ющенко?

Місія нездійсненна?

Два роки Ющенка на посаді президента - це два роки боротьби за визнання Ющенка Президентом всієї України. Віктор Андрійович, мабуть, був переконаний, що це визнання стане запорукою єдності держави та дозволить йому увійти в Історію в шатах „батька нації". В основу цієї стратегії було покладено цінності Майдану. Саме їх він систематично експортував під час своїх поїздок у кожен регіон, який 2004-го підтримав Януковича. Ющенко вважав, що цінності, близькі йому особисто, об'єднають країну, і це було його ключовою помилкою. Адже нав'язування власного бачення, зверхнє ставлення до колишніх опонентів, невміння (небажання?) зрозуміти іншого, менторство завше породжують спротив.

За два роки нічого не змінилося. Південь та Схід України залишилися для Президента іншими (чужими). Вони оговталися від поразки 2004-го і самі перейшли в наступ. 2006-го Ющенко зробив ще одну спробу об'єднати країну, стати повноформатним Президентом України. На цей раз формальну: Універсал національної єдності, Янукович-прем'єр, спроба широкої парламентської коаліції. Однак знову промах, після якого важливо зрозуміти: чи залишився у Ющенка ще один шанс і в чому він полягає?

Від ФУ до УФ

Попри усю складність ситуації, Ющенко, на наш погляд, повинен і надалі прагнути стати Президентом всієї України. Проблема в стратегії. Президент повинен зрозуміти, що Україна ніколи не стане лише помаранчевою. Вона різнокольорова і це потрібно визнати. Це перший крок. Наступний потребує боротьби зі стереотипами та внутрішніми переконаннями. Україна ніколи (!) не була унітарною державою і втримати її такою у 21 столітті практично неможливо. І якщо Ющенко хоче здійснити власну місію, він повинен розпочати процес федералізації України. Президент має усвідомити: запорукою територіальної цілісності (унітарності) України може стати якраз її федеративність.

Що це дає Президенту?

По-перше, в такий спосіб він знімає політичну напругу в державі, унеможливлює сценарії розпаду України. За умови федералізації регіони за посередництва Києва будуть змушені визнати інакшість (унікальність) одне одного та позбутися претензій на кшталт „Донбас кормить Україну" чи „Львів - колиска української незалежності". Тобто, сьогоднішня реальна поляризація України перестане бути політичним аргументом.

По-друге, держава, технологічно розірвана на виборах 2004-го, отримує шанс на поступове реальне об'єднання через усвідомлення кожним з регіонів своїх загальнодержавної ваги, місця та ролі.

По-третє, центр (Київ) буде змушений відмовитися від практики використання регіонів лише в якості обслуговування власних інтересів, амбіцій. Регіони перестануть бути виключно донорами столиці, більше того, Київ стане залежним від регіонів.

Це лише ті переваги федералізації, які помітні неозброєним оком. Якщо зовсім коротко, то Українська Федерація - це самостійні (самодостатні) регіони + ліберальний до них центр.

Ющенко та його оточення повинні або швидко пройти шлях від несприйняття Федеративної України (ФУ) до створення Української Федерації (УФ), або почнуть діяти інші сценарії, в яких для Президента України місця вже не буде.

P.S.

Одразу зазначимо, що усвідомлюємо усі можливі ризики відцентрових тенденцій, пов'язаних з федералізацією України. Однак уникнути їх - це завдання федеральної угоди, яку мають скріпити усі суб'єкти федерації.

Фото з сайту www.ji.lviv.ua