Януш Онишкевич: На мою думку, план Медвєдєва – поганий

- Ми добре пам’ятаємо, що свого часу Янукович і його партія підписували різноманітні документи, де він репрезентував себе як прихильник входження України до Альянсу.

ZAXID.NET пропонує увазі читачів інтерв’ю з колишнім львів’янином, а нині польським політиком світового рівня Янушем Онишкевичем.

- Пане Онишкевичу, поговорімо спершу про Польщу. Нині весь світ сумує з приводу загибелі польського президента, представників політичної еліти та командування Війська Польського. Наскільки ця трагедія завдала збитків обороноздатності держави?

- Насправді система національної безпеки не зазнала якоїсь серйозної загрози. Звичайно, загинула велика кількість осіб, але у війську є чітко окреслена система ротації офіцерів. Тому обов’язки полеглих зразу ж було передано іншим особам. Так само й обов’язки президента перейняв на себе, згідно з Конституцією, маршалок Сейму. Тому в цьому сенсі не має виникати якихось особливих тривог. Безумовно, шкода, що загинуло кілька генералів, котрі були досить обдарованими. Але, на щастя, вони не були єдиними у Війську польському.

- Від політичних аналітиків я чув такі спекуляції, що, мовляв, тепер, після смерті Леха Качинського, зміниться й сам напрям розвитку системи безпеки. Чи мають такі заяви якусь підставу?

- Про те, якою має бути система безпеки, про те, як має будуватися політика безпеки й оборони в Польщі, вирішує уряд. Президент тут не має особливого впливу. Він не творить польської політки, він може лише її виконувати. 

- Пане Онишкевичу, як Ви вважаєте, наскільки важливо для європейської системи безпеки, щоб Україна врешті-решт стала членом НАТО? 

 

Про те, якою має бути система безпеки, про те, як має будуватися політика безпеки й оборони в Польщі, вирішує уряд. Президент тут не має особливого впливу

 

- Думаю, що це – дуже важливо з погляду євроатлантичної безпеки, а також з позиції Європейської Унії. Адже всі великі країни-члени ЄУ є одночасно й членами НАТО. А це, принаймні потенційно, забезпечує ефективнішу співпрацю між Унією та Північноатлантичним Альянсом. Звичайно, в ЄУ є кілька країн, котрі на входять до військового блоку. Це Швеція, Фінляндія, Кіпр, Мальта, Австрія та Ірландія. Але це країни відносно не надто потужні. Україна ж володіє величезним потенціалом і могла б принести чимало користі Альянсу. Її членство було б корисним для оборонної політики Європейської Унії і для відносин між ЄУ та НАТО. Я говорю про це, маючи на увазі майбутній вступ України до Унії. У цьому сенсі було б краще, якби Україна стала членом НАТО. Водночас, значно корисніше для системи безпеки, коли немає такої великої країни, яка залишається «за бортом». Вона б лише розхитувала човен спільної системи безпеки.

- Тобто для всіх було б шкідливо, якщо б Україна перетворилася на «буферну зону»?

- Свого часу, коли ми в Польщі дискутували про те, що робити з нашою відвойованою незалежністю після 1989 року, то ми зразу виключили можливість залишатися в такій «буферній зоні». Ми також відкинули російські пропозицію про те, щоб нам було надано так звані «перехресні гарантії безпеки», тобто одночасно й Росією, і НАТО. Ми вважали, що Польща між Росією та НАТО перетвориться на територію сутичок інтересів і впливів двох військових сил. А це для нас не передбачало жодного позитиву. Для нас значно краще перебувати у великому військовому блоці й мати вплив на його діяльність, аніж бути зовні цього блоку й не мати жодного права голосу.

- З приходом до влади Віктора Януковича й Партії регіонів Україна почала потроху відходити від того шляху, який веде до НАТО.  Наскільки це може зашкодити загальній системі європейської безпеки? 

 

Україна володіє величезним потенціалом і могла б принести чимало користі Альянсу. Її членство було б корисним для оборонної політики Європейської Унії і для відносин між ЄУ та НАТО

 

- Поки що якоїсь серйозної небезпеки не виникло. Але для нас не зовсім зрозумілим залишається те, якою є думка нового Президента у цій справі.  Ми добре пам’ятаємо, що свого часу Янукович і його партія підписували різноманітні документи, де він репрезентував себе як прихильник входження України до Альянсу. У зв’язку з цим, я передбачаю два варіанти: або президент є переконаним противником входження в НАТО і нині, й у минулому, або просто він відклав можливість вступу до НАТО у шухляду й наразі репрезентує себе прихильником позаблокового статусу України. Якщо це так, то навіть з прагматичних міркувань можна було б зрозуміти його позицію, яка нібито й не є досить зрозумілою, але використовується тому, що українське суспільство ще не є готовим до членства в НАТО. Але все це може швидко змінитися, треба лише щось робити в цьому напрямі. В Україні просто треба проводити відповідні громадські дебати, демонструвати, чим є НАТО, переконувати, що це – аж ніяк не агресивний блок. І таким чином готувати суспільство до членства. Тож побачимо. Поки що мені здається, що для деяких країн Європейської Унії (я скажу це щиро), котрі боялися кинути виклик Росії через зближення з Україною, ситуація стала простішою. Але можу вас запевнити, що серед цих країн немає Польщі.  

- Чи можна прогнозувати, що тепер співпраця у сфері безпеки між Україною й Польщею трохи пригальмується?

- Я б виступав за те, щоб ця співпраця й надалі розвивалася. Але є ще одна можливість. Звернімо увагу на Швецію, яка під час Холодної війни не була членом НАТО, але дуже тісно співпрацювала з ним. Україна могла б скористатися такою практикою. Питання лише полягає в тому, чи вона захоче.

- Як Ви вважаєте, наскільки вдалою є концепція організації європейської безпеки, запропонована російським президентом Дмітрієм Медвєдєвим?

Як на мою думку – це поганий план. (сміється) Вважаю, що його не варто приймати. Але водночас це не означає, що не потрібно використовувати його в дискусії щодо питання європейської безпеки. План Медвєдєва означає замороження розширення НАТО. Він також створює великі проблеми, які б з’явилися за реалізації будь-якого заходу безпеки, оскілки цей план не дає цілковитої ясності в питанні, хто мав би оцінювати дії якоїсь країни в сфері безпеки, ступеню ризиків для інших держав. Наведу такий приклад: якщо Польща захоче придбати ракети Patriot для охорони свого повітряного простору, то чи не сказала б тоді Росія: це загрожує її безпеці, тож ми виступаємо проти цього. Тобто виникає маса нез’ясованих моментів. Водночас хочу сказати, що всі вимоги, котрі лягли в основу цього плану, вже й так давно законодавчо забезпечені, завдяки чинним міжнародним нормам, ухваленим раніше. Зокрема є Декларація про незастосування сили, Декларація однакову безпеку всіх країн – все це вже давно функціонує. Тому в цьому плані, власне, немає нічого нового. Водночас там немає гарантії свободи вступу кожної країни до того військового альянсу, який вона собі обере. 

- Зараз у середовищі українських інтелектуалів точиться дискусія про можливість ревізії Будапештського меморандуму 1994 року. Чи не вважаєте й Ви, що цей документ, який надає гарантії безпеки Україні, не є функціональним?

-Я не хотів би лякати українців, але можу сказати, що цей Меморандум має дуже обмежену вартість. Він нібито й надає певні гарантії безпеки. Але, з другого боку, всі ці гарантії закладені й в інших міжнародних документах, зокрема в Паризькій хартії для Нової Європи, це закладено в Декларації, підписаній 1999 року, яку підписали, зокрема, Москва й Стамбул. Все це там є. Що особливого містить Будапештський меморандум, то це те, що кілька країн – Велика Британія, США, Росія, а потім долучилася й Франція – зобов’язалися, що у випадку, коли б якась країна вдалася до погроз застосування ядерної зброї чи вжила б ядерну зброю проти України, то тоді б ці країни прийшли б їй на допомогу. Але використання ядерної зброї в Європі виглядає дуже малоймовірним. А отже, цей Меморандум оберігає Україну від якоїсь надзвичайно малоймовірної загрози.

Довідка ZAXID.NET 

Януш Онишкевич народився у Львові 1937 року. 1959 року закінчив навчання на математичному факультеті Варшавського університету. З середини 1960-х років був активістом демократичної опозиції. Співорганізатором руху «Солідарність». Двічі був міністром національної оборони Польщі (1992–1993 i 1997–2000 рр.). Обирався до Європейського Парламенту, від 2004-го до 2007-го року обіймав посаду віце-спікера. Нині є президентом Ради євроатлантичної асоціації. (Польща).