Хто відстоїть фермера та селянина на ринку землі?

Україна має 42,8 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь, з яких 32,5 млн га – орні землі. Це третина усіх орних земель ЄС, що говорить про її значний потенціал розвитку в аграрному секторі. Однак водночас українське село занепадає і виїжджає у міста – за доступом до освіти й медицини, вищим заробітком та рівнем життя.

Але чому так? Чому з усім цим багатством, яке мало би бути природним двигуном економічного розвитку, Україна досі наслідує Венесуелу, Північну Корею, Кубу і Конго – країн без ринку землі? Тож кому насправді вигідна ситуація з мораторієм на продаж землі?

Насамперед, це великим агрохолдингам, які за мізерні ціни орендують великі земельні масиви, адже відсутність ринку означає, що встановити реальну вартість земельних ділянок практично неможливо. Заради того, щоб зберегти цей статус-кво, вони готові вигадувати найжахливіші страшилки для людей.

Але розберімось, що буде, якщо не боятись і правильно запустити цивілізований ринок землі.

Вкрадені права і втрачені можливості

Земельна реформа розпочалась 18 грудня 1990 року: тоді Верховна Рада прийняла постанову «Про земельну реформу», за якою держава передала 29 млн га землі у приватну власність майже 7 мільйонам селян! Однак вже у 2001 році в Україні введено тимчасовий мораторій на відчуження земель, який обмежив право власників землі продавати свої паї.

Відтоді, упродовж майже двох десятків років, власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення в Україні може тільки здати її в оренду за низькою ціною, передати в спадок або ж працювати на ній самостійно.

За цей час близько 1 мільйона власників земельних паїв уже померли, але спадщину так і не переоформили. Сьогодні багатьом з-поміж 6 мільйонів власників землі – понад 60 років. Вони фізично не можуть самостійно обробляти землю і водночас не можуть нею повноцінно розпоряджатись.

Тим часом 10 найбільших агрохолдингів-орендарів уже контролюють сукупний земельний банк у розмірі 2,9 млн га. Вони на повну використовують можливість отримати за невисоку ціну великі земельні масиви, адже відсутність ринку означає, що встановити реальну вартість земельних ділянок практично неможливо. Власники земельних ділянок не знають, яким активом вони володіють. Тому вартість орендної плати в середньому коливається від 35 до 70 доларів США, тоді як у Німеччині – 219, у Болгарії – 279, а в Нідерландах – взагалі 672.

Мораторій на продаж землі стримує розвиток малого та середнього бізнесу в сільській місцевості та розбудову громад, не дає можливості інвестувати в агросектор України, виключає можливість створення конкурентних умов. Мораторій обмежує конституційне право українських землевласників розпоряджатись своїм майном так, як вони вважають за потрібне.

Як можна і як не слід запускати ринок землі

У розвинутих країнах ринок землі давно сформований і має певні обмеження щодо права власності на землю та контролю за операціями її купівлі/продажу. Тож Україна має змогу вивчити успіхи й ризики перед тим, як запускати власний ринок землі.

Одну з найуспішніших реформ провела сусідня Польща. Польський уряд добре оцінив можливі ризики під час продажу землі, тому розділив реформу на кілька етапів:

• Спочатку було встановлено ліміт на покупця – він міг бути тільки польським через велику зацікавленість викупу земель німцями, а перше право викупу отримали попередні власники або їхні нащадки, у яких було конфісковано землю внаслідок колективізації.
• Згодом був встановлений ліміт на обсяги ділянок у 300 га на одну фізичну особу, а все, що більше цього, мало бути обов’язково продано.

Це дозволило усунути можливі ризики, зокрема розпродаж землі іноземцям чи великим монополіям.

Однак варто зазначити, що у Польщі фермерське господарство розвивалось за підтримки значних державних дотацій. Та й взагалі забезпечення конкурентоспроможності європейських фермерів на світовому ринку, в основному, неможливе без державної підтримки.

Негативним є досвід відкриття ринку у Мадагаскарі, де уряд дозволив іноземним інвесторам орендувати велику кількість сільськогосподарської землі для різного виробництва, орієнтованого на експорт. Наприклад, південнокорейська корпорація Daewoo отримала в оренду на 99 років 1,3 млн га родючої землі, яку використовує для виробництва біопалива, продовольства та пальмової олії і вивозить до своєї країни.

Унаслідок впровадження відкритого ринку без необхідних запобіжників щодо придбання земельних ділянок та недбале землекористування призвели до того, що іноземні інвестори володіють практично всією сільськогосподарською землею острова та спричиняють екологічні проблеми.

Український варіант: між омріяною перемогою і ризиками зради

Земельна реформа вже давно зависла в повітрі й залишати все по-старому просто немає сенсу, адже мораторій, який обмежує право власників паїв вільно розпоряджатись своїм майном, лише посилює проблеми в аграрному секторі країни.

Та будьмо відвертими: ухвалений монобільшістю у першому читанні законопроект про ринок землі – далеко не ідеальний і потребує ретельного доопрацювання. У такому вигляді його точно не можна приймати. Наприклад, він містить положення щодо концентрації землі на рівні області до 8% в одних руках – а це може сягати 200 тисяч гектарів! Така кількість землі в одних руках фактично створить можливість для появи нових монополій, з якими не зможуть конкурувати дрібні фермери.

Тоді як, на моє переконання, ключовим і центральним бенефіціаром цієї реформи має бути малий та середній фермер, а не нові латифундисти. Поки що законопроект, на жаль, надає перевагу саме останній групі.

Щоб запуск ринку землі не створив в Україні навіть більших проблем, ніж є зараз, до другого читання в ньому мають з’явитися:

• Поетапне впровадження реформи – спочатку дозвіл купувати землю надати тільки українським фізичним особам та фермерським господарствам, а лише потім – українським юридичним особам.
• Запобіжник спекуляціям – підвищення оподаткування на перепродаж землі.
• Підйомні кредити для громадян і фермерських господарств, які хочуть викупити землю – шляхом надання їм часткової компенсації (не менше 50%) відсоткової ставки на наступні 5–10 років.
• Заборона набувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення фізичним чи юридичним особам, щодо яких застосовано санкції.
• Розвиток сільських територій за рахунок створення спеціального Фонду розвитку сільських територій, куди зараховуватимуться кошти від продажу державної землі.

Реалізація такої моделі дасть можливість для розвитку малого та середнього бізнесу в селі, що сприятиме економічному зростанню в агросекторі країни.

Сподіваюсь: монобільшість дослухається до експертів, фермерів і своїх колег у Раді – і Україна отримає цивілізований, убезпечений від ризиків ринок землі, який буде в інтересах власників паїв та малих і середніх фермерів. Інакше, ми й надалі залишимося країною з невикористаним аграрним потенціалом.