Як хлопчик з концтабору став зіркою Facebook
Суспільство

Як хлопчик з концтабору став зіркою Facebook

Розвиток соцмереж та мультимедіа незворотньо змінює сприйняття історії нацистських концтаборів

Ганна Власюк, 5 лютого 2015 1629 0

Перебування в Аушвіці відібрало життя у понад мільйона людей та назавжди змінило його для тих, хто пережив жахіття концтабору. Водночас, для юних відвідувачів Державного музею Аушвіц-Біркенау, ті події - це далека історія. Та чи може бути інакше, якщо від часу роботи фабрики смерті минуло вже більше сімдесяти років?

Селфі в Аушвіці

У липні минулого року селфі з Аушвіца американської тінейджерки Бреанни Мітчел викликало хвилю обурень в інтернеті. Дівчина, що на фото посміхається на фоні адміністративних будівель колишнього концтабору, отримала погрози її життю та пропозиції покінчити життя самогубством.

Захисники ж дівчини не побачили у фото нічого жахливого, та й сама Бреанна сказала, що навряд чи зробила б по-іншому.

Селфі в колишніх концентраційних таборах або ж меморіалах - не рідкість серед молоді. Однак саме селфі Бреанни через її безтурботну усмішку, яка, на думку багатьох, аж ніяк не пасує до такого місця, викликало небачений резонанс.

Частково це обурення можна зрозуміти. До прикладу, для 81-ти річної польки Здіслави Влодарчик Аушвіц точно не є місцем, де б їй хотілось посміхатись. Сюди вона потрапила 11-ти річною дитиною у вересні 1944-го року, після Варшавського повстання. На другий же день її сім'ю розділили - батька відправили до іншого концтабору Фльоссенбюрг, де він і загинув, а маму поселили окремо від дітей, хоч і в сусідньому бараці.

Перебування в Аушвіці наклало відбиток на подальшу долю Здіслави Влодарчик: як і кожній дитині, їй бракувало батька, а мама через підірване в концтаборі здоров'я вже не могла повноцінно працювати. Відтак, дівчина з п'ятнадцятирічного віку змушена була взяти на себе утримання двох молодших брата та сестри. Через приниження, з яким вона стикнулась в концтаборі під час спільного миття з іншими оголеними жінками, Здіслава все життя уникала пляжів, басейнів чи громадських лазень.

70 років - наче історія Середньовіччя

Прес-секретар Державного музею «Аушвіц-Біркенау» Павел Савіцкі пропонує групі молодих журналістів провести експеримент. Перше запитання – чи знають вони, де поховані їх бабусі й дідусі – майже всі підіймають руки. На запитання про поховання прадідуся та прабабусі піднімається значно менше рук.

«Так це і спрацьовує. Зазвичай наша пам’ять обмежується трьома поколіннями», - каже Савіцкі. Тому й не дивно, що для юних відвідувачів музею Аушвіц – це чергове туристичне місце.

Аби посилити вплив минулого нинішнього Державого музею на відвідувачів, небайдужі пропонують різноманітні ідеї «удосконалення» виставок.

«Нещодавно я отримав листа, у якому пропонується «покращити» екскурсії, аби, зокрема, молоді люди, змогли краще відчути історію. Серед засобів, як це зробити – тимчасові татуювання, або, для тих хто особливо зацікавлений в історії, – проведення ночі наодинці в холодній камері», розповідає заступник директора Меморіального музею «Аушвіц-Біркенау» Аджей Кацожик.

«Я розумію тих молодих людей, яким зараз по 17-18 років – 70 років для багатьох із них – це наче історія Середньовіччя, - каже Кацожик. – Ми не хочемо, аби Аушвіц був подібний на єгипетські піраміди. Хіба туристи, відвідуючи їх, згадують про тисячі людей, що загинули на будівництві цих споруд?», - каже Кацожик.

Відтак, основний акцент у Меморіальному музеї зараз робиться на тому, аби показати страждання людей, які колись перебували в Аушвіці, проте, аби при цьому залишатись в межах максимального збереження автентичності.

«Ми не хочемо знову відбудовувати крематорії чи газові камери. Ми могли б це зробити – чому ні? Натомість ми повинні концентруватись на тому, що маємо в архівах та на автентичних предметах, які залишились тут», - каже Кацожик.

«Місто моє, це не твоя вина»

З надією в майбутнє дивляться і мешканці Освєнцима (польськ. - Oświęcim) - 40-тисячного польського містечка поблизу Аушвіца.

Назву Освєнцим часто плутають, або заміняють Аушвіцом. До прикладу, відому цитату німецького філософа Теодора Адорно «Писати поезію після Аушвіца – це варварство» («Nach Auschwitz ein Gedicht zu schreiben, ist barbarisch«), в російському та українському перекладі можна зустріти у вигляді «Писати вірші після Освєнцима – це варварство».

Те, що такі інтерпретації все ж існують, зайвий раз підтверджують факт про нерозлучність у пересічному сприйнятті міста і концентраційного табору. Мешканці Освєнцима змушені нести тягар минулого що, зрозуміло, їм не до душі.

Освєнцимська музична група Krzywa Alternatywа у 2012 році випустила кліп під назвою «Моє місто Освєнцим», у якій є такі слова:

«Місто моє, місто моє, ти не винне

Поранене, покалічене, досі маєш смуток в своїх очах

Місто моє, чи будеш ти іншим колись?».

Відеокліп Krzywy Alternatywy переглянуло близько 45 тис. глядачів, а відгуки на відео каналі гурту переважно захопливі та хвалебні.

Пісня настільки зачепила за живе мешканців міста, що міський голова Освєнцима у 2012 році вручив гуртові нагороду як «Культурному послу міста».

Аушвіц для нащадків

Медіапедагог та австрійсько-польський журналіст Павел Камінскі вважає, що культурна інтерпретація минулого з роками набуватиме все більшого значення для вивчення історії концетраційних таборів.

Як приклад він наводить історію створення Facebook-профілю єврейського хлопчика Геньо Житомирського із Любліна, який у 1942 році загинув у Майданеку - іншому концентраційному таборі на території Польщі.

Влітку 2009 року група ентузіастів, включаючи кузину Геньо, створила профіль у Facebook. Фігуру Геньо вибрали через доступність великої кількості фото та листів з його життя, завдяки яким сторінку у Facebook можна було зробити максимально реалістичною. Профіль постійно оновлювався статусами як від імені Геньо, так і від імені третіх осіб. Ось один із прикладів такого статусу:

«Мені сім років. У мене є мама і тато. У мене є улюблене місце. Не в кожного є мама і тато, проте кожен має своє улюблене місце. Сьогодні я вирішив, що ніколи не поїду з Любліна. Залишусь тут назавжди. В моєму улюбленому місці. З мамою і татом. В Любліні».

Сторінка Геньо мала тисячі підписників, хоч свого часу і була видалена через порушення політики Facebook. Однак її популярність була настільки високою, що сторінку відновили. Утім, згодом її видалили вже самі творці.

Інший приклад – це відео «Я виживу в Аушвіці», у якому колишній єврейський в’язень Аушвіца Адолек Кон танцює та співає разом зі своїми внуками біля входу до концтабору. Відео, зняте донькою Кона, австралійською мисткинею Джейн Корман, сьогодні має близько 300 тис. переглядів на YouTube.

«Воно має тлумачитись як свято життя та змоги вижити. Я хотіла створити мистецьку роботу, що пропонувала б свіжу інтерпретацію історії», - сказала Корман в одному з інтерв’ю.

Відео отримало багато позитивних відгуків, водночас спровокувавши негативну реакцію від інших колишніх в’язнів концтабору. Вони наголошували, що танці біля Аушвіціа, Дахау, Терезіенштадту та Меморіалу у Варшавському гетто – це неповага до тих, хто загинув у цих місцях.

"Ми не хочемо, аби наше минуле стало вашим майбутнім", - ледь стримуючи сльози сказав у своєму виступі на урочистостях з нагоди 70-ти річчя звільнення концтабору один із колишніх його в'язнів Аушвіца Роман Кент.

Поряд із запитанням про передачу жахіть Аушвіца для майбутніх поколінь, це послання залишається найважливішим. І, схоже, свідки історії як ніхто інший, відчувають це.

Ганна Власюк, Освенцим-Львів

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук