Не забувати і не травмувати

У час повномасштабної війни туризм в Україні став на паузу. Закрили аеропорти, заборонили виїзд за кордон чоловікам призовного віку, навіть внутрішній туризм зіткнувся з питанням безпеки мандрівників і звузився до кількох західних регіонів. ZAXID.NET розповідає, як змінилася туристична галузь за час війни, хто є теперішнім типовим українським туристом, а також як коректно меморіалізувати пам’ять про воєнні дії.

***

До війни Львів орієнтувався на іноземних туристів. Після початку повномасштабного вторгнення іноземці, що приїжджали до Львова, були переважно журналістами. Туристичний офіс перетворився на Media Center, який допомагав висвітлювати війну закордонним ЗМІ. За півтора року у Львові допомогли майже 3000 журналістам з понад 50 країн світу. Ці зв’язки, знайомства, нові контакти по всьому світу в майбутньому допоможуть налагодити співпрацю, каже керівниця управління туризму Львівської міськради Христина Лебедь. Однак зараз фокус суттєво змінився.

Після початку великої війни кількість іноземних туристів у Львові суттєво зменшилася

Внутрішній турист змінився

Навесні 2023 року іноземці становили лише 11,4% всіх туристів, що приїжджали до Львова. Серед відвідувачів ТІЦу у другій половині 2022 року було лише 4% іноземців. Тому сфера гостинності у 2022-2023 роках розширилася: крім гостей, що приїжджали до міста, зосередилася на внутрішньо переміщених українцях та військових під час реабілітації.

Львівська туристична сфера почала організовувати «Прогулянки містом» для людей, що переїхали до Львова. У них взяли участь майже 5 тисяч переселенців. Христина Лебедь наголошує, що такі заходи сприяють інтеграції людини на новому місці.

«У них багато переживань і стигми, вони бояться покидати те місце, де живуть. Вони вивчили свій район і все, у ньому і влаштовують своє життя. А коли ти їх виводиш на екскурсію, це стає для них вливанням у місто. Ти можеш їм дуже багато розповідати на зустрічі, надавати їм карти, пільгові квиточки, але коли вони йдуть і бачать все самі – вони адаптуються і вже самі знають, що їм робити. Це першочергове завдання екскурсій – вивести людей з їхніх маленьких комун та інтегрувати в місто», – говорить керівниця управління туризму.

Перше знайомство із Львовом переселенців з Бахмута (фото ПМО)

Іншим проектом переселенці могли познайомити львів’ян зі своїми традиціями, культурою, регіонами. Із залученням ВПО у Львові організовували знайомство з культурними особливостями різних регіонів – «У гості до наших». На день туризму кожна громада представляла себе.

«Ми нічого не робили, ми просто дали територію, де всі ці громади, які зараз у Львові, змогли розповісти про себе. Вони розповідали про Крим, показували фотографії. Був гамак, поруч вивели відео Азовського моря. Привезли херсонські кавуни, які подолали 15 блокпостів, ми їх розігрували на аукціоні. Принесли їжу своїх регіонів і снідали разом. Люди весь день підходили, і ми справді могли таким чином мандрувати своєю країною. Це спрацювало чудово, тому що вони між собою почали кооперуватися, спілкуватися», – розповідає Христина Лебедь.

На фестивалі «У гості до наших» представники різних регіонів знайомили зі своїми особливостями (фото Туристичного офісу)

А до дня міста організували «Львів – місто міст», де бізнес з різних регіонів представляв свою продукцію. І це був теж хороший формат, щоб об’єднати людей і давати їм можливість щось робити.

Христина Лебедь наголошує, що будь-який проект зараз має благодійну складову. На кожній події збирають кошти на ЗСУ, а метою кожної організованої події мають бути не розваги, а вирішення якихось питань. Наприклад, винний фестиваль трансформувався у форум виноробів для підтримки малого і середнього бізнесу, де українські виробники ділились досвідом, знайомилися, створили кластер виноробних громад, просували український продукт серед закладів міста.

Реінтеграція військових

Іншою категорією туристів стали військові, які проходять реабілітацію у Львові після поранень на війні. «Місто лікує» – це організовані екскурсії для ветеранів та травмованих військовослужбовців.

Для гідів, які зголосилися проводити екскурсії, попередньо провели тренінги психологічної підтримки, як правильно комунікувати з людьми із посттравматичним синдромом. Для військових такі заходи – це спосіб адаптації до цивільного життя після воєнних дій. «Вони починають усміхатися в кінці екскурсії», – каже Христина Лебедь.

У проекті «Місто лікує» вдалося інтегрувати в мирне життя поранених військових (фото Христини Лебедь)

Екскурсії містом для людей на візках та з протезами також дають розуміння, де є недоліки у питаннях безбар’єрності, що треба виправити, додати, змінити.

«Те, що комунальникам здається спущеним бордюром, насправді не є зручним для людини на візку. Також військовий з протезом після прогулянки містом може сказати лікарю, де треба підкрутити, що доробити. Практика ходіння на протезі в місті, у реальних умовах – це зовсім інакше, ніж в спортзалі. Для міста ж це теж корисно, адже ми бачимо, де недопрацювали», – наголошує керівниця управління туризму.

Тема гостинності без бар’єрів – це важлива складова програми розвитку туризму на наступні роки. Міські чиновники проводять зустрічі з готельєрами, рестораторами, обговорюють питання доступності і безпеки в туристичній сфері.

Іншою ініціативою для ветеранів є сходження в гори. Люди з інвалідністю можуть підійматися в гори за допомогою крісла «джульєтки», яке несуть волонтери.

Меморіальні місця як туристичний продукт

Один з небагатьох в Україні меморіал в пам’ять про Героїв Небесної сотні водночас є чи не найвідвідуванішим туристичним місцем у Львові після того, як закрили вежу ратуші. Його облаштували для вшанування перших жертв Революції Гідності, що переросла в АТО, а потім у повномасштабну війну. Однак простір має функцію не лише меморіальну. Тут можна посидіти на лавочці, оглянути панораму міста, поруч є інформаційний центр з туалетом та пеленальним столиком. За ним – велодоріжка, яка з’єднує з іншим районом.

«Ідея меморіалу нестандартна, бо це є "складка", про яку писав філософ Жиль Делез. Тут власне є складка в ландшафті Львова – як шрам тих подій, які відбувалися. Цей шрам з кортенівської сталі, прості бетонні лавки, насаджені злакові трави. Консолі з виглядом на місто. Ліворуч є сад, де в пам’ять про кожного героя висадили фруктове дерево. Вони приносять плоди і таким чином символізують життя», – пояснює головний архітектор Львова Антон Коломєйцев.

Меморіал Героїв Небесної Сотні водночас є громадським простором (фото ZAXID.NET)

На реконструйованій площі Галицькій Антон Коломєйцев показує фонтан, який присвятили пам’яті загиблих добровольців. Реконструкцію площі почали ще до війни, на ній відтрасовано фундамент давньої церкви, облаштовані місця для відпочинку, є зелені насадження. А завершення робіт – встановлення фонтану – припало на час війни. Тому й виникла ідея присвятити його добровольцям, зокрема Герою України Дмитру Коцюбайлу (Да Вінчі).

«Тут бавляться діти, відпочивають перехожі. Життя триває завдяки цим добровольцям: вони віддають своє життя, щоб життя інших тривало далі. Це дуже символічно, що ця меморіалізація відбувалася не в темних тонах. Це все – про світле майбутнє України», – пояснює задум головний архітектор міста.

Фонтан, який присвятили пам’яті загиблих добровольців (фото ZAXID.NET)

Тимчасовими експозиціями на площі Ринок є портрети загиблих героїв, які виставляють у день їхнього похорону. У Львові також є особлива загальноміська церемонія прощання з героями.

«Площа Ринок змінила своє життя. Зараз ми не можемо жити, як раніше. Ця церемонія сильно вплинула на середовище, вона не дає абстрагуватися і забути про війну», – каже архітектор.

Площа Ринок у Львові в час війни є місцем прощання з полеглими Героями (фото ZAXID.NET)

Такі практики з меморіалізації стали продовженням прикладів реконструкції площі Коліївщини і простору Синагог, де на місці колишнього єврейського кварталу громадський простір має елементи меморіалізації.

«Маршрути пам’яті»

Керівник відділу координації розвитку туристичної інфраструктури в регіонах Державного агентства розвитку туризму України (ДАРТ) Ігор Чава наголошує, що після перемоги до нас приїде багато візитерів, щоб подивитися на місця звитяги і трагедії українців, які відвойовували свою незалежність.

Зараз експертна група, яка складається з представників державних органів та громадських організацій, працює над меморіалізацією російсько-української війни, зокрема над створенням «маршрутів пам’яті» на деокупованих територіях Київської, Чернігівської, Харківської, Херсонської областей. Це важливо як для сучасників, так і для майбутніх поколінь, які мають пам’ятати, через що пройшли їхні предки і якою ціною далася їм свобода. Але водночас вже зараз потрібно сформувати чіткі правила відвідування місць пам’яті, щоб не травмувати людей, які там живуть.

Робоча група працює на місцях, опитує мешканців, визначає місця, які мають бути включені в маршрут пам’яті. На думку фахівців, не все треба меморіалізувати. Наприклад, міст в Ірпені сам по собі є меморіальним місцем. А от вулиця Вокзальна в Бучі, фото якої облетіли увесь світ, зараз повністю відновлена.

Вулиця Вокзальна у Бучі змінилася за 1,5 року (фото hromadske)

«Наразі ми працюємо з громадами на деокупованих територіях над формуванням маршрутів, які в майбутньому утворять єдиний "шлях пам’яті", що буде проходити по всіх регіонах, які постраждали від агресії РФ. Ведеться ґрунтовна робота зі свідками злочинів, які на наших територіях вчиняли російські терористи. Нам важливо зрозуміти, як сприймуть люди, що місце трагедії, яку, можливо, вони пережили особисто, може стати широко відвідуваним», – каже Ігор Чава.

Дискусії ще тривають, але всі сходяться в думці, що меморіали точно не повинні бути такими, як у Союзі. Не варто осучаснювати старі радянські монументи, там не має бути солдатів і танків.

Досвід Балкан

Війна на Балканах давно в минулому, але людей досі доводиться переконувати в тому, що там безпечно. Туристи мають негативні асоціації, пов’язані з минулим балканських країн, але після відвідування їх змінювали свою думку, зазначає Кірсі Хюверінен, співзасновниця Balkan Green initiative, представниця Green Destinations у Чорногорії.

«Війна є настільки травматичним досвідом, що руйнує систему цінностей і сприйняття людьми спадщини. Іноді наслідком може бути низька оцінка себе і своєї спадщини. Про це треба також думати і враховувати це в стратегії і комунікації. Туристи захочуть подивитися на наслідки війни, але ми маємо бути дуже чутливими», – пояснює Кірсі Хюверінен.

Чорногорія зараз одна з найпопулярніших країн-курортів, однак туристи довго з недовірою приїжджали туди (фото ZAXID.NET)

Експерт зі сталого розвитку туризму у країнах західних Балкан, представник Green Destinations у Боснії та Герцеговині Тьєррі Жубер переконаний, що одне з головних повоєнних завдань – за допомогою туризму відновити зв’язки і відносини, які зруйнувала війна. Практики сталого туризму – це єдиний шлях. Треба думати про довгу перспективу, розробляти стратегію на 30 років.

На думку експерта, важливо замінити імідж, який ми зараз бачимо і який асоціюється з війною. Туристи захочуть дізнатися про країну, відпочити безпечно. Тому треба буде працювати над новими інформаційними продуктами, привабливими для туристів, створити бренд, оснований на силі і особливості України, створити туристичну маркетингову кампанію, сфокусовану на соціальній, економічній, екологічній реальності повоєнної України. І програми мають бути на різні смаки.

«Приїжджатимуть різні категорії туристів. Спочатку – ті, що легко адаптуються. Ті, що волонтерили, возили гуманітарну допомогу в час війни. Вони схочуть поїхати в ті місця, де були бойові дії, подивитися на країну після війни. Потім будуть інші люди, які мають різні інтереси. Почнуть приїжджати на кілька тижнів, щоб подорожувати пішохідними, велосипедними маршрутами. Хтось на кілька днів – відвідати місто чи сільську місцевість. Тобто ситуація буде змінюватися», – каже Тьєррі Жубер.

Експертка зі сталого розвитку туризму, представниця Green Destinations у Боснії та Герцеговині Сніжана Дервішкадіч наводить приклад повоєнного розвитку туризму маленького містечка Требіньє. Це гарне історичне місто в Боснії і Герцеговині, практично на кордоні з Хорватією і Чорногорією. Воно розташоване недалеко від трьох міст зі спадщини ЮНЕСКО – Дубровнік, Мостар та Котор.

Тут влада створила Herzeghouse – бутік, де 120 невеликих бізнесів продають свою продукцію (їжу, косметику). Також почали працювати над розвитком природної локації – природного парку Orjen – перетворенням гірської місцевості в організовану туристичну, щоб туристи залишалися там довше. Відновили маршрут старої вузькоколійки, яка вже 60 років не використовувалася: її переобладнали на новий велосипедний і пішохідний маршрут (15 км), щоб поєднати це місто з Дубровніком.

Требіньє має гарний потенціал для туризму (фото ZAXID.NET)

«Муніципалітет вирішив докласти зусиль, щоб розвинути Требіньє. Там була хороша їжа, вино, історичні пам’ятки. Вони розпочали з концептом долучення до програми Green Destination і, крім удосконалення інфраструктури, працювали над розробленням своїх історій. Влада визнала те, що місцеві продукти недоступні туристам, бо немає зв’язку між виробниками і тургалуззю. Ці всі зусилля та інформаційна кампанія на 80% покращили показники», – розповідає Сніжана.

Це приклад того, як структурований, добре продуманий процес може призвести до добрих результатів. Однак, як стверджують балканські експерти, немає єдиного правильного шляху, такий підхід дозволяє знайти власний шлях розвитку туризму після війни. Необхідно мати стратегію, залучати владу, місцевих мешканців, спільноти, бізнес має постійно оцінювати те, що відбувається, коригувати плани і робити це технічно. Система моніторингу має постійно працювати, бо туризм дуже динамічний і постійно змінюється.