Хто купить Patriot для Львова?

Допомога війську, реабілітація поранених, міська господарка під час війни та фейки, які зараз кружляють в інформаційному просторі – теми, які ведучий ZAXID.NET та 24 каналу Андрій Дрозда у прямому ефірі обговорював із міським головою Львова Андрієм Садовим.

Хто має купити Patriot для Львова?

Спілкуємося в нашому ефірі з міським головою Львова – Андрієм Садовим. Пане Андрію, вітаю, радий вас бачити в цій студії.

Дякую, дай Боже вам здоров’я.

Ми тривалий час тут у цій студії не бачилися – вже минуло, напевно, близько двох років, відколи ви мали час приходити звітувати про ситуацію в місті.

Я би прийшов, але ви не запрошували.

А, це ми винні? Ну зрозуміло, гаразд, приймається. Добре, почнемо напевно з блоку питань про Львів у час війни – і війну, і виклики війни, тому що таких питань накопичилося багато. Якщо буде час, перейдемо ще до суто господарських питань, тому що наші глядачі, підписники надіслали питання – їх накопичилося чимало.

Резонансу в останні дні набрало питання протиповітряної оборони для Львова. Ви відреагували на такий «розгін» у соцмережах теми «Чому Садовий не придбає ППО для Львова? Чому витрачаються кошти на якісь інші питання?» І от питання полягало в тому, як місто може посилити протиповітряну оборону, захист свого неба. Банально це перетворилося в питання, де Patriot для Львова – і ви відповідали людям. Чи вдалося пояснити це питання, чи може місто купити батарею Patriot-ів для себе, щоби захистити себе? І чи варто було взагалі реагувати? Нехай там буде певна кількість поширень у соцмережах цього питання – чи треба на це реагувати?

Ви знаєте, моя би воля – я би купив і джети, і Leopard-ди, і Patriot-и, але ніхто містові таке озброєння не продасть. Єдине, що ми можемо робити – це підтримувати наші Збройні Сили, що ми і робимо. І система протиповітряної оборони сьогодні є в набагато кращому стані, ніж вона була ще кілька місяців тому. І новий керівник приступив до роботи, і 125-та бригада, як також має в собі підрозділ, активно працює. Ми буквально сьогодні мали розмову, що ще можна зробити з точки зору мілітарного еквіпменту, з точки зору різного устаткування.

От все, що ми можемо, – все ми зробимо. І тут є підтримка всіх депутатів міської ради – всі ми заодно. Але переконати Байдена, що треба дати цільово Patriot для Львова, трохи складно. Хоча чесно вам скажу: такі розмови ведуться з керівництвом нашої держави, в тому числі мілітарним керівництвом, тому що сьогодні Львів дуже важливий у багатьох аспектах. Тому скоро це буде. Але коли – ви це вже дізнаєтеся від керівництва нашої держави.

Ну так, якщо мовою цифр взагалі говорити, то одна лише батарея Patriot коштує приблизно 1 мільярд доларів. Бюджет Львова (навіть до великої війни) був приблизно пів мільярда доларів.

Знаєте, якщо б ми львів’янам сказали, що теоретично навіть є така можливість – я думаю, скинулись би всі, з цілого світу би збирали. Тому що дійсно Patriot-и, які сьогодні стоять у Києві, показують велику ефективність.

Хоча нова технологія, яку зараз запускають росіяни, є дуже небезпечною. Що вони роблять? Якщо раніше, наприклад, на один об’єкт летів один дрон, то зараз вони на один об’єкт запускають 30 дронів. Так, як це було, наприклад, у Львові, коли минулого тижня влупили по складах на Городоцькій. Тобто 18 запустили, 15 наші збили – але все-таки три уразили склади, і там шалені збитки.

Тому не питання ціни. Якби була хоча б мінімалістична можливість купити той Patriot – ми б давно вже його купили.

Гаразд, тоді перейдемо до реалістичних можливостей міста допомогти війську, як зараз працює бюджет Львова, зокрема на витрати саме для Збройних Сил, для Сил оборони. Є справді декілька бригад, підрозділів, які приписані у Львові або на Львівщині. Тут багато базується, багато військовослужбовців з нашого міста, з регіону захищають Батьківщину в складі цих бригад. Як працює місто на підтримку цих підрозділів, що в силах зробити, що дозволяє законодавство?

Сьогодні орієнтовно 30 тисяч львів’ян є на передовій. Більшість із них знаходяться в рядах 125-ї, 103-ї бригад. Звичайно, наша 80-ка, 24-та бригада. Ну і взагалі розкинені... Щоб ви розуміли: навіть Військово-Морські сили – коли був у відрядженні, то також з нашими хлопцями спілкувався.

Ми в цьому році плануємо з місцевого бюджету потратити суму орієнтовно до 2 мільярдів гривень. Це дуже великі кошти. Кожного дня є запити від військових, ми їх погоджуємо спільно з депутатським корпусом і крок за кроком впроваджуємо це все в життя. Це велика кількість дронів, це велика кількість спеціального обладнання, яке їм потрібне сьогодні на передовій, і не завжди Міністерство оборони може це так оперативно зробити. Це велика кількість спеціалізованої техніки, автотранспорту…

Все, що ми можемо, – все робимо. Я не чув жодної зауваги від наших військових, що місто щось не купило. Була одна дискусія стосовно того, що ДФТГ потребує нових прожекторів.

ДФТГ – це добровольчі формування?

Так. Ми з ними мали розмову – домовилися, що зробимо набагато більше, ніж навіть вони хотіли. Тому що є наші комунальні підприємства, які мають свої певні можливості, просто їх підсилимо. Ну, це сьогодні для мене пріоритет – я думаю, як і для всіх нас із вами. Наші військові, допомога війську – це пріоритет номер один.

Законодавчо як це працює? От кому місто може допомагати цільово, кому може закуповувати? Бо, наприклад, лунають різноманітні коментарі в соцмережах – так нехай Львів задонатить на фонд «Повернись живим»». От у вас які стосунки з цими фондами відомими? Фонд Притули є, «Повернись живим» – чи може місто з ними співпрацювати, чи безпосередньо тільки на підрозділи, на армію?

Ми зі всіма фондами маємо співпрацю – але в чому вона заключається? Наприклад, є наші військові. Вони мають фінансування від Міноборони. Дуже часто ми даємо прямі кошти з місцевого бюджету – тому що військовій частині ми маємо право перерахувати кошти, і ми перераховуємо регулярно. І також вони мають право отримувати від благодійних організацій. І деколи ми, коли є спільна проблема, сідаємо і говоримо: «Ага, міністерство таку суму закриває, місто таку суму закриває, приватні фонди чи приватні підприємці закривають іншу суму». І таким чином розв’язуємо проблему. Ця робота ведеться.

Тільки я не думаю, що про це треба публічно під камери показувати, хто присутній і що ми робимо. Ще раз наголошую: ви сьогодні не почуєте зауваження до міста Львова, що ми щось недостатньо робимо. Ми максимум все, що можемо, – все робимо.

Серед зауважень, які, знову ж таки, з соцмереж – як-то кажуть, vox populi, глас народу. От, наприклад, – навіщо місто фінансує купівлю, передає військовим нові авто, пікапи з салону, якщо за ці гроші можна купити більше старіших, дешевших, доступніших машин? Я знаю, що, наприклад, ваш заступник Андрій Москаленко звітував, що от такі автомобілі передаємо якомусь підрозділу.

Ну дивіться. По-перше, є різні підрозділи. Одним ми даємо ті машини, які ми купуємо, які вже були у використанні. Деякі спеціальні підрозділи, які потребують техніку зовсім іншої якості… Питання – що можна купити? Щоб ви розуміли, сьогодні все, що можна купити в Європі, українці викупляють і передають на Збройні Сили. І ми як місто також стоїмо в тій черзі і всі запити стараємося заповнювати максимально.

Так, Андрій Москаленко про це звітував неодноразово. Разом з депутатами вони кожного тижня передають і устаткування, і машини нашим військовим. Але, наприклад, якщо є спеціалізовані підрозділи, яким треба спеціалізовану техніку нову, я ж не можу сказати: «Знаєте, ми нову вам не дамо, ми вам купимо стару». Друзі мої, є різні нюанси.

Військовий ПДФО і некритичні витрати

Тема велика, тема використання ПДФО військових. Для наших глядачів скажу, що ПДФО – це є податок на доходи фізичних осіб. І, зокрема, власне за військовими частинами закріплено так само ці податки, які йдуть у громаду, де зареєстровані ці військові частини. Скільки Львів отримує такого ПДФО, як використовуються ці кошти? Тому що ви заявили, що Львів готовий поділитися такими коштами з державою. Знаю, що є ініціатива уряду, як хоче в державу частину цих коштів забрати зараз. От як ви це бачите, в чому є застереження і чи справді використовуються ці кошти на благо нашого війська?

Давайте на прикладі Львова. В цьому році Львів має отримати військового ПДФО орієнтовно 1 мільярд 800 мільйонів [гривень]. Це, в тому числі, зарплата і поліцейських, які в нас працюють, і всі військові, які зареєстровані у Львові. Ми плануємо віддати орієнтовно 2 мільярди – це набагато більше, ніж ми отримаємо. Я вважаю, це наш обов’язок.

Коли була озвучена пропозиція, що міста мали би частину ПДФО передати державі для вибудовування взагалі галузі виробництва зброї, – я це підтримую двома руками. Тому що вважаю, що ми повинні всю зброю виробляти в нас в Україні. І ми як місто маємо дуже тісну співпрацю з профільним міністерством стосовно координації наших зусиль.

На моє переконання, патронний завод – всі типи патронів, снарядів маємо тут випускати. З точки зору бронетехніки, з точки зору спеціалізованої техніки: те, що ми, наприклад, мали зустріч, коли приїжджав Борис Джонсон – ми йому показували розробки, які сьогодні у Львові вже впроваджуються в серію. До речі, більшість із них показує віце-прем’єр-міністр Федоров, і це унікальні розробки. Джонсон був, чесно скажу, приємно здивований, що такі речі у нас є. І Львів взагалі має потенціал бути хабом, великим хабом з точки зору новітніх технологій. Вже питання, де це виробляти – не будемо говорити. Але інтелект, розробка…

Чому? Тому що ми маємо 40 тисяч людей, які працюють в ІТ, які сьогодні працюють на кращі компанії світу. Якщо вони сьогодні залучаються і розробляють цей суперкласний продукт для нашої обороноздатності – велика честь і хвала.

Питання було в тому критичне окремих громадських діячів, активних людей, які цю тему ПДФО й освоєння на рівні громад зараз критикують чи підсвічують, коментують, питання в тому, що не всі громади здатні саме використати ці кошти на благо Сил оборони, обороноздатності країни. Десь там були звіти, такі статистичні дані, що якісь громади це наполовину роблять. До Львова таких претензій нема?

Немає жодних претензій. Ми показуємо тут лідерство власне в допомозі Збройним Силам.

Мені немає значення, хто що купить і хто що передасть. Мені важливо, щоби наші військові мали все, що їм потрібно. Тут співпраця міста має свою особливість. Наприклад, є бізнесмен, він говорить: «Я готовий потратити – місто добавить?» Я говорю: «Ми добавимо». І таким чином ми збільшуємо в рази нашу можливість.

Але ще раз говорю – коли мова йде про централізоване виробництво зброї, місто не має права ні купити зброю важку, ні ми не маємо право щось інше там «мутити». Тому держава має це зобов’язання – і ми повинні допомогти державі. Є відповідне міністерство, яке очолює зараз Камишін, і ми маємо з ним дуже якісну співпрацю.

Інша тема, тісно пов’язана з витратами в час війни, – це питання некритичних витрат, тобто те, що зараз здається необов’язковим, але на це йдуть мільйони, часом десятки мільйонів. Були якісь випадки на Львівщині – це не міста Львова стосується, львівської громади, а взагалі області. Там реконструкція відкриття стадіону в одній із громад за десятки мільйонів гривень, реконструкція лижної траси… От як ви ставитеся до таких ініціатив у час війни? Дуже багато критики на цю адресу лунає, вже й пікети відбуваються під обласною адміністрацією Львівщини на цю тему. Ваша позиція?

У часі війни має бути чіткий пріоритет. Допомога військовим. Підготовка міста до осінньо-зимового опалювального сезону – а він буде надзвичайно складним, я би хотів, щоби ми з вами на цю тему сьогодні переговорили. Ну і, звичайно, це питання медицини, реабілітації наших поранених. Щоби ви розуміли, тільки наше Перше медичне об’єднання прийняло вже 15 тисяч поранених – це і жінки, і діти, це старші, і це військові. Ще ми сьогодні маємо у Львові орієнтовно 150 тисяч переселенців. Це, звичайно, підготовка й освітній процес, тому що діти мають вчитися – і тут ми робимо все можливе і неможливе.

Всі інші роботи припинені категорично. Якщо, наприклад, відбувся тендер ще раніше, і підприємець готовий виконати роботу, але розуміє, що ми йому зараз не заплатимо, але заплатимо після війни – будь ласка, нехай робить. Але є взагалі такі дивні ситуації… От я назву один простий приклад. Є у Львові вулиця Мучна, де знаходиться Кераміко-скульптура фабрика – і там Обленерго починає міняти мережі: ну от міняє мережі, по хіднику йдуть, розібрали цей хідник. Мешканці навколишніх будинків зібралися і домовилися з Обленерго, що вони куплять нову плитку й Обленерго це постелить. Нормально, має право це на життя? Має. Але Садовий живе десь там неподалік – і вже почалися розмови: «А, це напевно Садовий до цього має відношення…»

Друзі мої, ще раз наголошую: жоден тендер, жодна закупівля, яка стосується витрат грошей на речі, які не є пріоритетами, не буде зроблена. Якщо хтось буде мати такий намір – буде звільнений з роботи автоматично, без дискусій.

І до таких непріоритетних речей, на вашу думку, так само відносяться ремонти і реконструкції вулиць, хідників тощо?

Однозначно. За винятком питань доступності для людей з інвалідністю. От я назву ще одну річ, яка, напевно, буде дебатуватися вже на цьому тижні. Площа Ринок і вулиці, які є біля центральної частини, – там дуже часто є бруківка. А хтось пробував на візку по цій бруківці проїхати? Це велике випробування. Витрачати бюджетні кошти не можна, неправильно. Якщо є, наприклад, організації, які готові це профінансувати, – на вашу думку, це можна робити? Я думаю, потрібно.

Якщо є спонсорські кошти – безумовно так.

Так.

Але є питання взагалі проблем безбар’єрності в наших містах – це є на всю Україну питання, це питання національно важливе.

Ще одна цікава історія. Я минулого місяця збирав власників наших ресторанів і готелів на дуже відверту розмову. Я говорю: «Якщо завтра людина на візку, герой, захоче заїхати до вас випити кави?». «Ні, ми все поможемо – доступність, зробимо, заїде». Я кажу: «Добре. А якщо людина на візку захоче сходити в туалет?» І почалось: «Та ви розумієте, у нас старий будинок, у нас там не зовсім пристосовано…». Я говорю: «Хлопці й дівчата, ви на другому році війни скажете військовому на візку, що ви не мали можливості перебудувати туалет?» Всі – оп… І зараз ця робота тихо ведеться. І ми маємо показати приклад як Львів, що люди, які мають військові травми, мають себе гідно почувати у всіх закладах міста Львова, в тому числі і в усіх адміністративних будівлях. І ми починаємо з себе. Тому що в нас дуже багато людей буде на роботі тих, які не мають кінцівок, і тих, які мають важкі поранення. Ми повинні це робити.

До питання реабілітації й адаптації наших ветеранів, людей, які були поранені, ми обов’язково ще повернемося. Вашу позицію стосовно некритичних витрат зрозумів: тобто якщо є спонсорські кошти – можна робити такі роботи, з бюджету – аж ніяк ні. Але от є один випадок – це вулиця Степана Бандери і це ніби договір Львівавтодору, укладений на додаткові ремонтні роботи на цій вулиці на суму 92 мільйони гривень. Там є підрядником, я так розумію, компанія «Онур», і позиція міської влади полягає в тому, що «Онур» не отримає коштів за ці роботи до перемоги, до закінчення військового стану. Чи правильно я розумію позицію міської влади?

Дивіться, вони ці роботи вже зробили давно. І вони звернулися до міста: а ви можете якось загарантувати, що ми колись ті кошти отримаємо? Ми ж виконали роботи, є претензії? Ні, немає. І власне була проведена відповідна фінансова операція, щоби загарантувати це через тендерне законодавство. Але ніхто сьогодні ці кошти платити не буде: по-перше, їх нема; по-друге, морально ці кошти платити після нашої перемоги. І вони це прекрасно розуміють. Я розумію, що це може багатьом не подобатися, але це є наша принципова позиція: в часі війни на першому місці є військові і допомога армії.

Застереження, яке лунає на цю тему, полягає в тому, що такі домовленості колись на майбутнє на чесному слові, що взагалі компанія-підрядник виконала ці роботи, розуміючи, що грошей, можливо, зараз і не буде й невідомо коли будуть, – вона має в собі, можливо, якусь корупційну складову. Що за якісь бенефіти, якісь негласні домовленості компанія виконує такі роботи – знаючи що все в них буде в місті гаразд і що потім вони можуть…

Дивіться, це є компанія, яка дуже багато робить сьогодні по Україні. Щоби ви розуміли, всі мости, які були зірвані-підірвані, сьогодні відновлюють вони в нашій країні. Вони мають достатньо серйозні підряди в світі – вони там заробляють. Сьогодні вони в Україні роблять велику-велику послугу. І те, що вони у Львові виконували роботи, і розуміючи, що їм не заплатять, виконували ці роботи – велика їм честь і хвала. Я можу тільки одне сказати: ми їм чітко сказали – зараз ми заплатити вам не можемо. Так, ми це юридично оформимо. Закінчиться воєнний стан – тоді будемо платити.

Зарплата і премії чиновників

Дуже важливе питання, яке часто «фонить», – це питання премій, зарплат для ваших підлеглих, співробітників Львівської міської адміністрації. Яка зараз ситуація з преміям, з преміюванням, мотивуванням людей до праці? Наскільки високі ці премії і наскільки справедливим є закид відмовитися взагалі від премій, віддати це донатами на фронт, на сили оборони?

Дивіться, в нас дуже багато людей звільняються сьогодні з міської ради, тому що вони не можуть мати належну заробітну платню. Сьогодні дуже багато є різних організацій, в тому числі фірм, які стоять в черзі за працівниками міської ради. І якщо ви думаєте, що міська рада може працювати без людей – це неможливо, тому що той самий соціальний захист, та ж сама робота по прийому громадян – це не може сьогодні робити робот, це мають робити прості люди. І це мають робити кваліфіковані люди. Заробітна платня сьогодні в міській раді є нижча, ніж середня по ринку.

Чи це є добре? Думаю, що ні. Але кожен заступник, керівник департаментів є відповідальний. Ті кошти, які люди отримують, – вони для того, аби хоч в очі дивитися своїм рідним. Тому що є інший чинник – можна платити дуже маленьку зарплату і закривати очі на корупцію, щоби там заробляли. Я категоричний противник будь-яких корупційних речей. Я вважаю, що людина має заповнювати декларацію, робити її публічною, має офіційно звітувати за кожну гривню, яку вона отримує. Людина, яка працює на державу і підписує контракти на мільйони гривень, має мати гідну заробітну платню. Якщо цього не буде, тоді буде корупція.

Позиція зрозуміла. Тобто ви не вважаєте, що ці премії є якісь зависокі. А до речі, який загальний обсяг у бюджеті коштів, виділених на премії цього року?

Це не питання премій – це питання самої заробітної платні. Якщо спеціаліст отримує зарплату 15–20 тисяч – це не є якісь критичні зарплати. Якщо міський голова чи заступники мають зарплату 50 тисяч гривень – це багато чи мало для міста, як ви вважаєте? Чи для родини того ж самого заступника, який має зарплату 50 тисяч гривень?

На розгляд наших глядачів – я тут не буду казати.

Хтось каже: «Та взагалі не треба їм зарплату, вони хабарники, нехай без зарплати працюють!» Розумієте, ну я також чую такі думки, і їх дуже багато є.

Нехай служать громаді безкоштовно.

Ну а те, що в мене сьогодні двоє моїх заступників фактично воюють, дуже багато працівників воює – і ніхто не знає, кого завтра призвуть воювати. Це є наше життя. Якщо ви маєте якісь факти стосовно корупції людей у владі – будь ласка, інформуйте про це. Публічно приходьте, говоріть. Тому що низька заробітна платня у владі – це є велика корупція. Такі аксіоми. Я хочу, щоб люди гідно, чесно дивилися в очі своїм рідним і взагалі львів’янам.

Ситуація із укриттями

Інше питання, тісно пов’язане з питанням захисту наших громадян, мешканців Львова від ракетних атак, – це питання бомбосховищ та укриттів. Знову ж таки, лунав закид, що не в тому стані підвали, укриття, місто за них має відповідати, такі от критичні речі. Скільки укриттів і бомбосховищ відремонтовано зараз міським бюджетом і загалом яка ситуація, чи цих укриттів достатньо?

Станом на сьогоднішній день ми маємо легітимне підтвердження: 4800 укриттів, які є придатні до нормального функціонування. 1500 із них мають відповідні системи, щоби пережити складну зиму, – пічка стоїть, дрова є. Є різний стан. Деякі ідеальні просто, суперідеальні. Деякі такі, що треба час до часу мешканцям ОСББ нагадувати: «Люди добрі, ну ви ж живете в цьому будинку, ну ви ж спускаєтеся, коли є тривога, – ну приберіть там, попідмітайте».

Тобто це відповідальність мешканців будинку і об’єднання співвласників будинку?

Дивіться, є різні… Є школи, в кожній школі є укриття. Коли ніч, туди можна піти. Коли є навчальний процес, там у разі потреби знаходяться діти – до речі, дуже часто і продовжують навчання. Є, наприклад, наші інституції, де відповідальність є безпосередньо міста. Є ОСББ – там відповідальність є ОСББ, є підприємство – відповідальність підприємства. Тут є різна відповідальність. Але ми повинні розуміти: це наша з вами безпека, ніхто замість нас це не зробить краще. От ми сьогодні були на робочому виїзді в укритті, яке запрацювало біля цирку. Нове, після реконструкції. Воно було закинуте, завалене: вивезли 30 машин сміття – і сьогодні 300 людей туди можуть нормально заходити. Вода є, туалети працюють, все нормально функціонує.

Це відбулося, я так розумію, вже наприкінці другого року війни, очистили це бомбосховище?

Ми просто зараз дивимося, де ще можна зробити. Ми зараз знаходимо ті місця, де можна зробити. Тому що воно фактично було нічийне, воно не було в чийомусь підпорядкуванні, щоби там була зобов’язаність це зробити. Бо коли це житловий будинок – це одна річ, коли це школи – це інша річ. До речі, кожна школа міста також має пічки і дрова на всякий випадок.

Чи можуть скористатися цими шкільними укриттями мешканці міста?

У нічний час – так, вони всі відкриті вночі.

Переважна більшість атак вночі якраз і відбувається. Із забудовниками як робота на цю тему відбувається? Чи вона взагалі є, чи є цей діалог, чи може місто взагалі вимагати у забудовників (у нас є низка об’єктів, які напевно здаються в експлуатацію, відбувається будівництво), щоби ці нові будинки були оснащені укриттями, бомбосховищами?

Ну, це взагалі без дискусії. Кожен будинок новий, який здається в експлуатацію, має мати укриття. Без такого укриття не приймуть його в експлуатацію. І сьогодні до цього є подвійний, потрійний контроль.

Реабілітація ветеранів

Зрозуміло, тема містобудування дуже велика, але, боюся, нам просто на всі теми може часу не вистачити – якщо час буде, то повернемося до цього питання. Ну і питання, знову ж таки, донатів на Збройні Сили – питання з коментарів до вашого посту про ППО, про Patriot: «Скільки саме Андрій Садовий чи його родина донатить на Сили оборони?» Людей цікавить це питання.

Андрій Садовий розказує про ті кошти, які витрачаються від імені громади. Те, що стосується мене особисто і моєї дружини, ми розкажемо тоді, коли будемо вважати за потрібне. Тому що будь-який мій коментар буде сприйматися як піар – а навіщо мені це потрібно?

Гаразд. Питання реабілітації ветеранів. Взагалі Львів зараз фактично показує приклад у цій сфері, і великий центр такий прямо національного масштабу, який місто зробило, – це є центр «Незламні» біля ТМО №1 на Миколайчука. Там дуже багато ветеранів проходять реабілітацію, я там і сам часто буваю, провідую наших військових. І от дійсно люди просяться до нас, безпосередньо до мене, знаючи, що я можу допомогти, звертаються, як потрапити в реабілітаційний центр «Незламні». Ветерани з різних підрозділів, які проходять лікування в різних закладах у різних регіонах, хочуть потрапити до Львова. І ми намагалися допомогти – дійсно є ці відкриті двері для ветеранів, аби вони там лікувалися, продовжували свою реабілітацію. Але ми розуміємо, що центр такий один, проблема велика, попит дуже великий. Ваша думка: чи зараз із тими викликами центр дає собі раду, справляється, чи можна це масштабувати і яка загалом ситуація в цій сфері?

90% – це не мешканці міста Львова. Це сьогодні вся Україна. І дійсно є черга потрапити. Ми до кінця року збільшимо об’єм площі до 6000, ми ще маємо добудувати два поверхи на Мазепи. Наступний етап – це вулиця Пекарська. Ми отримали 3000 м² і зараз будемо починати ремонтні роботи за позабюджетні кошти (щоби ви розуміли, так само знайшли спонсорів за кордоном – це дуже велика інвестиція). І в Брюховичах ми зараз переплановуємо наш Центр реабілітації – це буде ще 8000 м². Тобто наступного року ми будемо мати 17 000 м² наших комунальних для реабілітації українців.

Чому важлива така справа власне на базі Першого ТМО? Щоб ви розуміли, 80% хлопців і дівчат, які мають ампутовані руки і ноги, – вони потребують нових операцій. І ми зразу в лікарні їм це робимо. Дуже багато інших хірургічних втручань.

В нас у Львові також є декілька приватних центрів медичних, є ще центр, який у нас працює на базі Міністерства соціальної політики – вони мають трошки іншу формулу, вони потрібні й роблять свою роботу. Ми самостійно зараз виготовляємо протези – ми яко місто можемо сьогодні до 100 протезів виготовляти. Найближчим часом буде візит до Львова високопосадовців із Німеччини, і ми будемо запускати ще наступний крок протезного виробництва. Міністр охорони здоров’я озвучив, що сьогодні 90 тисяч українців потребують протезів. Нам навіть складно собі уявити, що нас чекає. Тому все, що можна зробити для реабілітації, ми це будемо робити.

Також, як ви знаєте, зараз відомий японський архітектор Шигіро Бан проектує новий хірургічний корпус на 25 тисяч м². Це все – на базі нашого Першого ТМО, воно є сьогодні одне з найбільших в Україні, де працює близько 4000 працівників. Речі, які там робляться, – вони унікальні. Але ще раз наголошую: я би дуже хотів, щоби за прикладом Львова йшли інші громади. І ми власне так це і прогнозуємо, тому що ми показуємо приклад. Багато приїжджають делегацій з інших міст, і вони в себе також повинні такі центри вибудовувати. Будемо максимально помагати, тому що ми не зможемо фізично прийняти всіх поранених до себе, ми просто фізично не зможемо. Але все, що ми зможемо, – ми зробимо.

От питання в тому, що фізично один центр усіх не прийме. Чи є вже зараз якісь вимоги, кого приймають, кого не приймають, чи це щось коштує для ветеранів?

Це жива черга – це є раз. Жодних грошей ми з ветеранів не беремо. І виробництво протезів… Щоби ви розуміли, біонічний протез, біонічна рука – це орієнтовно 25 тисяч доларів коштує. Ми купуємо сьогодні протези в компанії Ottobock – це німецька компанія, компанія Össur – це ісландська компанія. До речі, Рейк’явік– це місто-партнер Львова. Також заплановані наступні зустрічі. Тобто моя мета – вибудувати у Львові велике потужне загальноукраїнське виробництво протезів. Тому що ми ж мали колись у Львові протезний завод, правда? Його знищили, а він був державний. Зараз з урядом працюємо над тим, щоб може якось дати йому імпульс, тому що площ бракує фізично. Ми просто навіть не маємо де сьогодні розміщувати нових людей, які просяться на реабілітацію. Ну оці ремонти, які ми робимо, – вони пришвидшують таку можливість.

Ви згадали про Рейк’явік як місто-партнер, згадали про японського архітектора Шигеро Бана. Я так розумію, ви мали робочу поїздку в Японію на тему якраз співпраці з японськими партнерами. Розкажіть трохи про цю поїздку, бо теж кажуть: «Ну а який результат?»

По-перше, я на поїздку не потратив жодної бюджетної гривні, щоби всі були спокійні. Це моя принципова позиція. Тому що я знав, що про це будуть питати, і чисто як людина я є співвідповідальний за все, що робиться в місті. Друга річ. Коли ми говоримо про японський проект – то це є 25 тисяч м². І вартість з японською технікою – це буде більше сотні мільйонів доларів, щоб ви розуміли. Ми говорили з багатьма японськими компаніями стосовно нової сучасної техніки. Ми говорили з японськими будівельними компаніями, щоб вони вже думали про будівництво цього корпусу, використовуючи кошти.

Вони готові фінансувати такий проект?

Є вже сьогодні попередня згода німецького уряду, є робота з японським урядом. Звичайно, що міська рада… Але ви розумієте, що ми без того корпусу не виживемо? У нас просто нема де класти людей фізично, а кількість бажаючих зростає з кожним днем. Тому кожна наша поїздка – це мільйони, які отримує наш бюджет.

Ви зараз розказуєте про такий великий центр реабілітаційний та інші досягнення Львова. А от коли ви так (будемо говорити прямо) хвалитесь роботою зробленою, що зроблений такий і такий великі проекти, чи не боїтеся, що такими словами просто привертаєте увагу ворога? Почнуть обстрілювати той чи інший район міста цільово, аби знищувати ці проекти. Може, краще мовчати, казати: «Тут нічого не відбувається, тихенько абсолютно, ми нікому не цікаві і взагалі відверніться від нас, не звертайте увагу»?

Знаєте, сьогодні Львів атакують кожного дня – є атаки ракетами, дронами, є інформаційні атаки зі всіх сторін. Тому якщо громада робить добру річ, ми про це говоримо. Ви ж не почули від мене сьогодні про жодний військовий об’єкт, про жодну військову адресу, про жодне обладнання чи устаткування і де воно виготовляється – я вам про це не скажу. Але коли ми говоримо про медицину і ви самі озвучуєте, що де як є, я можу тільки це підтвердити або спростувати. Але громада має знати, що ми робимо і які наші плани. Тому що 30 тисяч львів’ян сьогодні воюють, і багато з них отримують поранення. І люди думають: «Ми його вилікуємо, допоможемо?» Так, ми допоможемо, всім допоможемо.

Гаразд, це справді вселяє в людей надію. Просто маю на увазі, що багато міст, де росіяни можуть дотягнутися, вони обстрілюють об’єкти освіти, медицини – і це є регулярна практика. Є певне застереження, щоби так зі Львовом не сталося, що «Калібри» будуть летіти не в якісь склади, де щось ворог собі домислив, дофантазував, де вони не знають точно, що знаходиться, а безпосередньо по найбільшій лікарні в місті. Допускаєте таку можливість?

Я думаю, що ці нелюди давно би все знищили, якби не наші військові. Наші військові з кожним днем показують твердість. І ще раз наголошую, що якість роботи протиповітряної оборони є кращою і кращою – я це бачу.

Атаки на Львів, фейки і вороги

Знову ж таки, до цієї теми ракетних обстрілів. Мені доводилося читати заголовки на не дуже, м’яко кажучи, авторитетних різноманітних ресурсах такі: «шахеди» прилетіли у склад, який Садовий раніше «засвітив» на відео. Хто це публікує і наскільки така інформація відповідає дійсності? Це стосовно, напевно, найновішої атаки ворога по Львову.

Це є фейк, тому що я на цьому складі був рік тому, коли ми показували польській урядовій делегації роботу «Карітасу». Щоб ви розуміли, до речі: 300 тонн гуманітарної допомоги «Карітасу» якраз і попали під ураження. Там були і зимові речі, і продукти харчування... Сьогодні про мене особисто такі речі виписують, що воно навіть на голову не налазить. І на це витрачаються дуже великі кошти: це є не тисячі – це є десятки, я думаю, скоро будуть сотні тисяч доларів. Це комусь вигідно, хтось від цього отримує якесь задоволення.

У вас є якісь здогадки, хто ці вороги?

Розумієте, я традиційно говорю, що моїми ворогами є москалі, чого я раніше не говорив (я говорив завжди: хамство, наглість, черствість). Тепер ще москалі і їхня агентура, яка працює. І дуже часто наші, які свідомо чи несвідомо грають під цю дудку. Нехай лиють: коли бруду багато, він сам відпаде. А мало – воно і корисно для здоров’я. Така моя відповідь.

Зараз останнім часом його стало багато, скажімо так. От із тих вкидів, які мені траплялися в різноманітних Telegram-каналах (причому це канали з великою аудиторією, там накачана аудиторія дуже серйозна). Telegram-канали, відомі на всю країну, хоча позитивно залишаються анонімними, там першоджерела цієї інформації ти не знайдеш, але тезово те, що пишуть: наявність нерухомості десь там в Європі – в Італії якісь вілли в родини Садових. Володіння земельним ділянками. Купівля генераторів дружиною мера, які вона тепер не може продати, бо ціна впала і відповідно відбуваються якісь махінації. І так далі, і так далі. Ну, ця історія з складом і з «шахедами» – туди ж, у ті ж ворота. Навіть сайт окремий створили, присвячений вам, де все це ллється без упину. Це ж очевидно, що хтось це проплачує, ці публікації, комусь це вигідно, хтось це просуває в пошукових агрегаторах. Тут власне запитання: чому люди настільки зацікавлені – якісь люди, які за це платять, зацікавлені в цій кампанії проти вас?

Бачите, напевно хочуть збільшити мою популярність. Я ж не можу і не збираюся на кожен цей фейк давати відповідь. Моє життя, життя моєї родини є публічним: є декларація, є будинок, де ми живемо, є машини, на яких ми їздимо. В мене немає іншого бізнесу, ніж родина має частку в медіа – і всі це прекрасно знають, це вже проговорено тисячі разів. Ну як я маю на це реагувати? Я тільки можу сказати одне, що тих фейків буде з часом ще і ще більше. Ну, таке життя.

Ви розповідаєте про єдиний свій задекларований бізнес медіа. І знову тут можуть написати люди, які так думають чи яким цю думку, там би мовити, навіяли, що медіа у нас дотаційні в країні і що ви там мало не торбами носите гроші, аби фінансувати власні медіа. Тоді питання, звідки ці гроші беруться. Що скажете з цього приводу?

Ну, ви як людина, яка тут працює, можете похвалитися, що, наприклад, «24 канал» має п’ять мільйонів підписників у YouTube. Ніхто з українських медіа цього не має. І це є дуже серйозний бізнес, який дає можливість людям, які на цьому каналі працюють, отримувати заробітну платню – невелику, але регулярно. Це так, як я це знаю – бо я ніколи не влазив у цю роботу і ніколи не буду цього робити принципово. Хоча ви повинні розуміти: – всі ваші критичні матеріали, які ви пишете, і коли ви висвітлює те теми, які стосуються різних посадовців, я за це потім «получаю» по повній програмі.

А чи може бути володіння вашою родиною медіа причиною таких атак, які відбуваються? Може, комусь не подобається, що взагалі є такий ресурс, він дещо може бути критичним до якоїсь влади на місцевому, на центральному рівні.

Бачите, якщо ви щось скажете або напишете, яке не буде відповідати дійсності, можна подати в суд, правда? А коли це публікують на різних Telegram-канал – ну, не можна на них подати в суд, тому що там невідомо, хто власник. Це є такі нові технології, які активно використовуються. Я не маю часу витрачати на це свої робочі години – і я не буду цього робити. Ллють – нехай ллють. Таке життя, така моя доля. Міський голова Львова крайній за все, що робиться в місті – і за цей бруд, який ллється. Я розумію реакцію людей: «О, а може дійсно воно щось там є?».

Знаєте, якщо люди свою агресію скерують проти мене – будь ласка. Тільки прийдіть в родину, обійміть своїх рідних і не агресуйте стосовно них. Тому що сьогодні на другому році війни люди знаходяться в дуже непростій ситуації. І ми говоримо про тих, що на війні, і ми говоримо про тих, що не на війні. Тому що дійсно психологічно це дуже важко виживати. Тому що ні відпусток немає, ні з рідними побачитись, коли ти хочеш цього. Це стресовий період. Тому я є спокійний, тому що те, що я роблю, я роблю правильно. Я би так робив – і буду робити ще раз, і ще раз, і ще раз.

Російський бізнес у Львові

Ще одне чутливе питання – це наявність якихось російських активів в Україні взагалі вже в час великої війни після повномасштабного вторгнення. Ви раніше, у вересні минулого року, публікували список компаній, де бенефіціарами є громадяни Росії, якісь російські юридичні особи, фізичні особи. Яка ситуація зараз? Тоді в тому списку було близько 80 компаній. Ви загалом тоді казали, що загалом їх є більше трьох сотень таких компаній, де є та чи інша участь Росії. Щось відтоді змінилося? Вже рік минув від того часу, чи націоналізовано такі компанії? Яка ваша поінформованість щодо цього питання?

Я ще повторно мав звернення – здається, два чи три місяці тому. Спеціальні органи тим займаються. Додаткової інформації я не маю. Але позиція моя чітка: якщо буде доведено, що на будь-якому активі є російський слід, – цей актив має бути націоналізований і має належати державі. Я цю позицію міняти не буду – вважаю, так має бути. І на сьогоднішній день уряд, Рада нацбезпеки та оборони має всі повноваження, щоби такі речі робити. Я до чого мав підозри – скерував. Чекаю на реакцію.

Серед цих активів з російською участю є один із великих роботодавців у Львові – це Ізоляторна компанія або Львівський ізоляторний завод, як його називають. Одне з видань львівських навіть вийшло з розслідуванням про цю компанію, де і у вас інтерв’ю брали, коментарі стосовно того, що директорка цієї компанії є депутаткою міської ради від «Самопомочі». Яка ситуація з Львівським ізоляторним заводом зараз – працює вона, не працює, чи справді росіяни залишаються бенефіціарами цього заводу?

Наскільки я володію інформацію, мені пані керівник говорила, що там російських впливів немає, що там у засновниках є чи естонці, чи литовці – точно вам не скажу. Я ще раз повторно по цьому кейсу….

Це можуть бути підставні люди…

Можуть бути. Але є мої повноваження інформувати громадськість, державу. Я ж не маю права прийти й арештувати активи. Сьогодні підприємство фактично не працює. Є виробництво, яке там було ще зроблене перед тим, і ті ізолятори дуже важливі для держави.

Я взагалі вважаю, що то була велика проблема, коли продавали цей завод – його не можна було продавати. Це ж Фонд державного майна це все продавав. Сьогодні там, здається, третій чи четвертий власник на тому заводі.

Я свою позицію не міняю: якщо там є російський слід – націоналізація без дискусій.

Брюховичі, школа і забудова

Про інші важливі соціальні проекти. Ви згадали по міський проект реабілітаційного центру в Брюховичах. Останнім часом багато у Львові обговорюють питання забудови ділянки території, де була недобудована школа. Місто боролося за цю ділянку. Зараз ідуть анонси, що там буде реабілітаційний центр. Один із відомих військових Сергій Волинський, який був у блокаді в Маріуполі, приїжджав з тим питанням – і ніби представляє громадський нагляд по цьому проекту. Чи це є проект міста Львова? Бо заявляється, що це за прикладом Unbroken, «Незламних» його будуть будувати. Ваша позиція щодо цього об’єкту, цього проекту?

По-перше, я противник забудови Брюховичів, особливо рекреаційної частини. На сьогоднішній день так виглядає, що ми в скорому часі добудуємо школу, яку почали ми будувати спільно з областю, і в наступному році вона повністю вже запрацює. Це нова школа, і вона буде дуже класна насправді. Там вже виконані всі будівельні роботи, зараз будуть всередині роботи. Є підтримка європейських інституцій, і це позитивна новина. Була територія і споруда старої школи, яку будували ще в 1990-х роках. У зв’язку з неможливістю щось там робити, бо там все перегнило, все там було заморожено. І депутати Брюховицької сільської ради перед тим, як їх приєднали до міста Львова, передали цю територію громадській організації безоплатно. Я вважаю, що це афера і тут мова йде про корупцію в мільйони доларів. Звичайно, що ми звернулися в усі правоохоронні органи, що ми накладали арешти, через суди зверталися. І ця судова тяганина триває донині. І я би дуже хотів, щоби ці аферисти, які це «замутили», понесли покарання.

Є інша частина – є одна з будівельних компаній, яка перекупила цей актив. І власне Волина приїжджав, здається, минулого тижня – вони мають намір будувати там частину реабілітації. Дай Боже, нехай будують…

Яку частину? Яке там буде співвідношення житлового та реабілітаційного?

Для мене важливо, щоби в першу чергу покарали цих аферистів – оце буде чесно для громади. Тому що міська рада жодного дозволу не давала, жодних документів ми не підписували. І всі прекрасно розуміють, що перед приєднанням з містом, щоби ви розуміли, близько 600 гектарів пороздавали на нічних сесіях.

У тому числі землі військових частин…

Лисиничі, Брюховичі – різні громади є. Частину зараз вже повернули, відбувається серйозна робота правоохоронних органів. Я думаю, що цей кейс матиме таке саме продовження. У четвер ми будемо мати сесію міської ради, і в порядку денному стоїть публічний розгляд даного питання. Будуть нові факти і нова інформація. І я переконаний, що спільно з депутатським корпусом міста Львова ми порядок наведемо.

Андрію Івановичу, чи може місто військовим – чи морському піхотинцеві, який їх представляє, у даному випадку Сергієві Волинському, – запропонувати якусь іншу ділянку: будуйте реабілітаційний центр без якихось домішок житла, комерційної забудови… Бо в такому випадку виглядає, що військових використовують як ширму для комерційного проекту.

На сьогоднішній день ми маємо підписані угоди з деякими військовими підрозділами, які скеровують до нас на реабілітацію своїх поранених, важко поранених. І таке саме ми готові пропонувати всім, хто цього потребує. От, наприклад, є хлопці з «Да Вінчі», – ми з ними маємо підписану угоду. Є інші підрозділи. Я думаю, що це в першу чергу їх цікавить. Тому що якщо військові в час війни будуть думати про будівництво – ну, це неправильно. Знаєте, в час війни треба бити ворога і очищати нашу землю. А питання будівництва – це от міста мають робити, держава має робити стосовно реабілітаційних центрів – тому що це є не дуже прибутковий бізнес. Тому і місто тим займається, бо крім нас ніхто цього не зробить. І система реабілітації Unbroken, яка вибудована, – це така екосистема людяності. Щоби ви розуміли: це є операції найвищого рівня, які ми робимо тут, у Львові; це є виробництво протезів – тимчасові, постійні протези; це психологічна реабілітація, соціальна, це пошук роботи. Це ми зараз починаємо будувати житло для поранених переселенців. Це велика екосистема, яка включає і спорт, і арт, і навіть транспортну інфраструктуру, щоби туди можна було нормально під’їхати. Ну, жодна приватна фірма цього не зробить. Місто це робить – це наш обов’язок. Будь ласка, хто має кошти – долучайтеся, будемо робити це разом. Але робити це на аферах – воно так аферою буде і до кінця.

Власне, що не перший такий приклад. Шкода, що, так би мовити, витками йде ця історія, і вона повторюється… У нас дуже мало часу, але я пам’ятаю про велику тему підготовки міста до опалювального сезону. Є ще одне важливе питання, яке маю озвучити, – це компенсація мешканцям Львова за пошкоджені помешкання російськими ракетами, «шахедами» і т. д. Також є питання підприємців, чиє майно, комерційна нерухомість була пошкоджена внаслідок останніх атак – склади горіли, майно згоріло і т. д. Чи можуть вони розраховувати на якусь допомогу? І як просувається на Стрийській робота з мешканцями щодо компенсації?

Усі мешканці на Стрийській мають співпрацю з містом. Ми дали опції тимчасового проживання чи можливості орендувати житло. Я думаю, що до кінця року ми закінчимо будівництво будинків, відбудуємо їх повністю і вже перейдемо до обладнання їх всередині. Ці будинки будуть повністю відновлені.

То саме стосовно іншої локації, яка зазнала великої атаки, де практично верхні поверхи були повністю знищені – там також ми допомагаємо і компенсуємо матеріально всі витрати, які необхідні для того, щоби це відбудувати.

Тепер стосовно бізнесу. Коли мова йде про фізичну особу і її помешкання, тут діють одні правила. Коли мова йде про компенсації бізнесу, ми не можемо напряму з місцевого бюджету дати кошти. Але ми можемо, наприклад, попрацювати з точки зору певних пільг, оплати за землю, інших речей. Зараз ми таку модель напрацьовуємо. Ми попросили підприємців подати завірені документи стосовно реальної ситуації – бо була озвучена сума 450 мільйонів загалом, але треба це все підтвердити. То, що можемо, – допоможемо. Не все. Тому що, як ви знаєте, в мирному часі є страхові випадки – а в часі війни страхові компанії такі кошти не компенсовують. Тому будемо знаходити нестандартні варіанти.

Пережити опалювальний сезон

Якраз до опалювального сезону ми дійшли, тому що осінь уже почалася. Наскільки інфраструктура міста готова, які за цей рік ми зробили зміни і висновки з того, що вже проходили і проживали минулої зими під час російських ракетних атак? Чи готове місто до такого навантаження ударів можливих по ТЕЦ, по підстанціях? Які є альтернативні резервні варіанти і в якому стані зараз місто, його інфраструктура і яка готовність до опалювального сезону?

Якщо брати ситуацію, порівнюючи з минулим роком, – то сьогодні ситуація набагато краща. Але якщо будуть одночасно атаковані всі об’єкти, буде непросто. Задача, яку я ставлю працівникам інженерного блоку: уявіть, що можуть бути атаковані всі підстанції, всі ТЕЦ одночасно, і ми, наприклад, до тижня часу можемо жити у Львові без світла, без тепла централізованого. І тут треба виживати. Для того власне оці будинкові пічки, вони критично важливі. Плюс багато котелень, які ми маємо по районах, ми можемо буквально за 4–5 годин переобладнати на твердопаливні. Плюс всі наші медичні установи комунальні мають твердопаливні котли. Так само деякі великі наші школи мають котли твердопаливні. Тобто у нас є запасні варіанти.

І то саме стосується електропостачання. Щоб ви розуміли, наші медичні установи не тільки мають першу категорійність електропостачання – вони мають дизель-генерацію, але вони ще мають запасну дизель-генерацію. А до цього ще певний запас палива – місячний запас палива, якщо треба буде жити виключно на дизель-генераторах. Тому що після останніх атак на нафтопереробний завод, який був, ми взагалі сьогодні в Україні не маємо можливості самостійно виробляти паливо – воно все буде завозитися з-за кордону. Тому зима буде надзвичайно складною, і треба готуватися до періоду, якого ми ще в нашій історії не мали. Ми це робимо, працюємо кожного дня.

Вам не здається, що це звучить як певне нагнітання? Постійно від Садового йдуть цитати, що росіяни можуть дуже потужно обстрілювати нас цієї зими ракетами, і що ця зима може бути важча, ніж минула, і що треба готуватися до найгіршого… Можна це сприймати, що ви прямо накручуєте людей.

Я вам скажу, що є альтернатива – можна дивитися деякі телеграм-канали, де розказували, що війна вже мала закінчитися ще рік тому і все буде нормально. То краще підготуватися. І кожен має подумати «а що я можу зробити», ніж потім ви будете говорити «Садовий цього не казав».

Так, я не є людина, яка приносить виключно позитивні новини. Я приношу об’єктивні новини, які є. Ситуація складна. Тому що я дивлюся по даних військових, коли ці дрони виготовлені і коли ці ракети виготовлені, які нас атакують. А вони свіженькі, вони новенькі. Вони налагодили виробництво. І ми сьогодні, слава Богу, даємо серйозний імпульс (у тому числі Львів) – але це вже інше питання і не для прямого ефіру.

Забрати в міста містобудівні повноваження

Кілька є питань суто щодо життя міста, безвідносно до ситуації з війною. Наприклад, суди по законності видачі містобудівних умов і обмежень виконкомам. Це колективне рішення – виконавчий комітет голосує і видає по тому чи іншому об’єкту, проекту так звані МУО. Кілька таких ситуацій було оспорено в судах – і рішення судів були не на користь міської ради. Що з тим міськрада планує робити? Ми знаємо, що зараз перебуваємо в ситуації намагання змінити взагалі законодавство України стосовно містобудування і передачі цього на центральні органи влади. Яка ситуація зараз є, на що це впливає і хто зацікавлений в тому, щоби забрати в міського виконкому такі повноваження?

Я задумався, тому що є глупота – а деколи є свідомі речі, які шкодять громаді. Львів публічно відкрито вибудовує містобудівельну політику. Якщо виконавчий комітет видає дозвільні документи на будівництво – це робиться в прямому ефірі. І кожен з мешканців може апелювати, може звертатися і може дебатувати. Є люди, які говорять «нє-нє-нє», роблять то тихесенько під столом: і треба там поверховість збільшити на 5-6 поверхів, «а давайте забудуємо Брюховичі», «давайте забудуємо озера», інші речі, «давайте забудуємо геріатричний пансіонат», наприклад.

Я говорю – ні, цього ніколи не буде. То давайте ми Львову заборонимо це робити, а передамо це, наприклад, на районну раду. Знаєте, що є така районна рада?

Рада Львівського району?

Так. І нехай районна рада приймає рішення, де, що і як мають будувати у Львові. А вони потім тих рішень наприймають – і ми їх розпустимо. Але рішення вже будуть – і ми будемо робити все, що ми хочемо.

Друзі мої, цього ніколи не буде. У Львові була повага до закону – вона буде. І я вірю, що мудрість депутатів міської ради здомінує і ми нормально продовжимо публічно відкрито видавати всі дозвільні документи. Це моя принципова позиція.

Є і така позиція, що треба просто від колективного органу, яким є міський виконком, передати це право видачі і затвердження містобудівних обмежень і умов головному архітекторові міста – посадовій особі, яка персонально буде відповідати за свій підпис, за своє рішення. Що з цим не так, на вашу думку?

На сьогоднішній день свій персональний підпис на містобудах ставить заступник міського голови Любомир Зубач, який є керівником головного архітектора по рангу. Щоб підписував головний архітектор? Нема жодних зауважень. Але після публічного розгляду на виконавчому комітеті. Порадитися з громадою – я вважаю, це правильно. Львів завжди був публічним відкритим містом. Я не дозволю, щоби такі речі робилися під столом, тому що воно однаково потім буде бити по нас всіх з вами. Сьогодні всі інші беруть приклад зі Львова. Так, є судова система, є певні судові дебати. Думаю, що вони в кінцевому випадку будуть мати позитивний для міста результат. Але сьогодні є певний вакуум. Тому ми це питання будемо на сесії міської ради також розглядати.

Е-квиток і сміттєпереробний завод

Щодо великих стратегічних об’єктів міста є кілька питань. Коли у Львові запрацює електронний квиток оплати в громадському транспорті – мав же запрацювати ще в січні 2022 року, про це було публічно оголошено. Що пішло не так і на якому етапі проект?

Та пішло не так то, що компанії, які беруть участь, вони просто повтікали всі, тому що війна. І ми витягували з різних країн їхніх спеціалістів, відновили роботу – і чеську компанію в тому числі. В принципі, то, що я бачу, – що до кінця року електронний квиток має бути запущений в місті Львові. Це непростий проект. Він сьогодні вже фактично почав свою діяльність по деяких маршрутах громадського транспорту, а до кінця року я маю 99-відсоткове переконання, що це все запрацює в межах усього нашого великого міста.

Ви кажете, що на окремих маршрутах працює – це зараз тестовий режим?

Тестовий режим.

Це тестовий режим оплати безготівкової. Наприклад, на автобусах мешканці скаржаться, що можна там валідувати, ти не отримуєш жодного чека, а взагалі тобі гроші може стягнути і наступного дня – тобто є технічні проблеми суто з реалізацією. Ти їдеш в автобусі, ти ніби заплатив, гроші невідомо коли зніме…

Але контролер має цю інформацію, не переживайте. У контролера вона є. Тому якщо ви заплатили – будьте спокійні. Якщо ви не заплатили – то вас оштрафують.

Ти просто не доведеш людині збоку і сам не маєш певності, що гроші ці зняло.

Все буде працювати максимально якісно – дайте людям доробити ту роботу, яку вони зараз мають зробити.

До кінця року?

Так.

Добре, ми публічно почули про це – будемо чекати. Сміттєпереробний завод – яка ситуація з ним? Ми знаємо, що місто будує, відбуваються також рекультивація. Трохи оновіть інформацію стосовно цього важливого проекту.

Роботи виконуються за кошти Європейського банку, за кошти грантові, тобто це кошти грантових організацій Європейського Союзу. Роботи тривають кожного дня. І на заводі до кінця року вже має бути зроблений максимальний об’єм будівельних робіт, «коробка» вже буде стояти, все, що там стосується, всі під’їзні речі. І з наступного року вже завезення обладнання для відповідних робіт.

Станція компостування працює дуже якісно вже давно. По рекультивації основний об’єм робіт завершений, зараз іде процес такого певного втрамбування. І потім буде вже фінальна частина.

Закінчиться війна – я думаю, там буде хороший парк. Буде місце відпочинку. З точки зору екології там ситуація сьогодні є достатньо стабільна.

Декомунізація у Львові

Є питання ідеологічне – декомунізація у Львові. Експерти кажуть, що у Львові відбувається цей процес, ми бачимо, як перейменовують вулиці, позбуваються радянської символіки. Процес справді йде, але є кілька питань, які до нас надійшли. Це зокрема питання Пагорба слави, де лежать останки Кузнєцова і різних «красних комісаров і командіров», і Личаківський цвинтар. Питання таке: коли звідти заберуть останки енкаведистів, як облаштують цей простір – не тільки, очевидно про Марсове поле йдеться, там є й інші поховання.

Ми сьогодні на Личакові ховаємо наших героїв фактично кожного дня. І там ми зараз маємо думальний процес стосовно меморіалу, який має бути на рівні, як ми маємо меморіал Героїв Небесної Сотні. Це має бути зроблено все дуже правильно, тому що має бути велика повага до наших героїв.

Якщо говорити про Кузнєцова, то ми стосовно нього і його праху працюємо зі спеціальними службами українськими, і це може бути як частина обмінного фонду. Тому що москаль – що він живий, що він мертвий, його можна міняти на живих наших героїв. Тому тут робота триває.

Взагалі ця тема є достатньо делікатна. Але Львів показує приклад декомунізації. І те, що зараз робить багато міст України, ми зробили ще у дев’яностих роках. Вже за останній період підтягнули певні хвости – і я думаю, що, можливо, ще щось будемо робити. Але так з повагою, з пошаною.

Чи є якісь думки, ідеї, рішення щодо цього так званого Пагорба слави? Що там має бути, чи цей меморіал збережеться, чи у якомусь видозміненому форматі? Бо взагалі в публічному обговоренні щодо цього місця я не натрапляв на якісь рішення.

Є час – і є пріоритети. Для мене пріоритет – функціонування міста у складному сьогоднішньому часі. Якщо говорити про Личаків – то це гідне вшанування наших героїв. Стосовно Меморіалу слави – так, фахівці на цю тему думають. Є декілька ідей, але вони ще обговорюються.

Питання також часто можна в коментарях зустріти: кожні вихідні у Львові якийсь веломарафон, пробіг. Для чого місто перекривати для таких заходів? Знаю, що перекривають на кілька годин переважно – може, для когось це створює труднощі.

Я був свято переконаний, що ви це запитання поставите сьогодні.

Ви готувалися, ясно.

Єдине питання, по якому я підготувався. Бачите – це марафон. У цьому марафоні бере участь Яна, яка минулого року приїхала до нас. Вона втратила дві кінцівки – і вона в ньому біжить. От задля того, щоб вона і хлопці, які за нею на протезах бігли, я вважаю, ми маємо моральне право перекрити місто на пів години чи на годину.

І дуже часто такі марафони – це можливість збирати додаткові кошти для Збройних Сил. Ми дуже й дуже обережні, коли мова йде про такі публічні речі.

Власне дівчинка, яка постраждала під час обстрілу ракетного Краматорська і її родина зараз у Львові проходить реабілітацію. І мама Яни, і безпосередньо героїня цього пробігу – це дійсно була така непересічна подія, яка допомогла зібрати більше коштів, привернути увагу до теми протезування, реабілітації наших людей, які постраждали від війни.

Скульптури у Львові

Ще одна гучна тема стосується більше культури – це скульптури у місті Львові і резонанс, який вони викликають. Давніше, кілька років тому, була історія з сином Моцарта і скульптурою, присвяченою йому. Тепер у нас є тимчасова скульптура біля Опери, подарована італійським скульптором, дуже багато було шуму навколо Стрийського парку і скульптур, особливо однієї під назвою «Впевнена», які там з’явилися. Поза тим був скандал із вандалізмом. Для чого це Львову? Може, треба заборонити всі ці речі і зайвий раз не привертати шум, не дратувати людей? Ми ж бачимо, що не всі розуміють, багато хто реагує відверто роздратовано.

Я думаю, що ці скульптури, які, наприклад, встановили у Стрийському парку, виконали свою особливу місію. Хтось туди скерував любов – а хтось туди скерував свою агресію. Якщо ця агресія скерована на камінь – ОК. Краще, щоб вона не була скерована на простих людей, на наших рідних. У часі війни, коли є багато стресів, коли багато болю, з’являється певна пустка. І або цю пустку заповнює мистецтво (чому Черчилль завжди говорив про мистецтво), або цю пустку заповнює страх. А коли людина знаходиться в страху, нею дуже легко маніпулювати і вона стає рабом. Ми не маємо права з одного рабства попадати в інше рабство. Тому мистецтво треба підтримувати. Ми сьогодні жодної бюджетної гривні на це не витрачаємо – це благодійні організації, дуже часто іноземні, які це роблять.

Так, думка львів’ян розділилася. Одні за, інші проти. Дебатуйте. Дебатуйте про мистецтво. Помагайте Збройним Силам. Робіть все, що ви можете. Але майте любов у себе всередині і любов до своїх ближніх.

Тобто мистецтво потрібне як терапія, ви маєте на увазі?

Так. І це робить свою добру роботу.

Важливо, щоби такий вандалізм не повторювався. Бо я не думаю, що автори таких скульптур наступного разу щось знову подарують чи передадуть, коли будуть знати, що така агресія проявляється. Все одно треба проводити просвітницьку роботу, пояснювати людям…

Ну, ми ж з вами зараз цим займаємося.

Займаємося системно – і не раз повторювали, аби нас почули.

Аварійні балкони

Питання аварійних балконів. Був навіть такий трагічний випадок недавно у Львові, коли впав балкон, загинув чоловік. Питання взагалі хронічне, можна сказати. І були програми співфінансування.

У нас була програма співфінансування балконів у центральній частині міста.

Спрацювала ця програма?

Так. Дуже багато балконів було відремонтовано. Щоб ви зрозуміли – балкон є частиною вашої житлової площі. Місто не має права до вас прийти і ремонтувати балкон – бо це те саме, що відремонтувати ваше приватне помешкання. Тому була програма на центр міста, де знаходяться будівлі дуже часто не в ідеальному стані, бо це є забудова 17–18 століть. Але практика показує, що вже є складності з балконами, які знаходяться і в інших районах Львова. Тому ми на сесії прийняли рішення: співфінансування 20 на 80 балконів у місті Львові. 20 – від мешканців, 80 – від міста. Напрацьовується відповідний механізм, кошти ми передбачаємо, бо це є питання безпеки. Але дуже важливо зрозуміти, що балкон, який є у власності тієї чи іншої родини, – він є і радість, і він може бути загрозою. Бо якщо станеться якась біда, то будуть претензії до людей, які володіють тим балконом. Тому треба на це звертати увагу. Тому ми і запропонували оцю програму співфінансування. Ну, такі реалії на сьогоднішній час. Це важко, це складно – але це безпека людей.

Якщо будинок є пам’яткою архітектури в центрі міста – чи може мешканець самовільно починати якісь роботи, чи має звернути до міста і за цією програмою вже ремонтувати?

Має звернутися – і ми дамо 80% коштів на це.

Малоголосківська – район відомий львів’янам за останні роки. Багато було протестів, шуму, що і як там будують. Чи діє мораторій на забудову? Я пам’ятаю, виконком приймав такий мораторій. Чому дозволили там забудовнику знов щось нове будувати, якісь знов житлові комплекси? Знаємо, що там деякі впливові депутати з бізнесу львівського задіяні, Різник і Ломага їхні прізвища, з ними пов’язують компанії, які там щось будують. Коли взагалі цей район заживе, як він живе зараз, що там взагалі з соціальною інфраструктурою, транспортною?

Порядку стає більше. Ситуація там не є ідеальна, щоби я сказав, що все там гаразд. Запрацював садочок, починається сьогодні реалізація проектів і по школі, і по садочку – це дуже важливо. По дорожньому полотну там багато що можна зробити і треба зробити, але кошти міста ми сьогодні на це витрачати не будемо – працюємо з забудівельниками, щоби вони включалися. Ну, як ви знаєте, є петиція, яка, в тому числі, буде розглядатися і на сесії в четвер, щоби ці 22 гектари дійсно були садом, парком. І я думаю, що велика кількість львів’ян це підтримає, і депутати міської ради це підтримують. Це важливо, тому що ця зона завжди мала таку функцію. Так, потім були кооперативи, люди ці свої кооперативні паї продавали, хтось їх скупляв… Але треба поважати думку громади.

А зелена зона там буде, парк там буде, на вашу думку?

Ну, я би для цього робив усе можливе. Для цього треба, щоби були відповідні рішення – депутатів міської ради в тому числі, щоби громадськість цього хотіла. Для того ми цю петицію будемо розглядати на сесії міської ради.

Інше питання – знову ж таки, була публікація про те, як один із працівників міської ради отримав квартиру за програмою молодіжного кредитування. Як взагалі ваші підлеглі, посадовці в міській раді отримують помешкання, квартири, які програми існують?

За моєї пам’яті було декілька випадків, коли люди, які пропрацювали більше десяти років, мали можливість отримати помешкання. Якщо говорити про молодих спеціалістів, то вони мають право подаватися на молодіжне кредитування. Ми кожного року виділяємо невелику суму коштів – туди подаються молоді науковці, молоді спортсмени, а також військові, в тому числі можуть подаватися і працівники міської ради. Але щоб ви розуміли: по-перше, рішення дуже складне, щоб воно пройшло всі горнила, всі погодження. І людина не отримає квартиру – людина отримує право впродовж 30 років виплачувати кредит за помешкання, яке вона може купити. Ми не даруємо квартиру, боронь Боже.

Це з якимись пільговими розцінками?

Ну які пільгові? Всю суму треба заплатити. На халяву тобі нічого не дають, просто розтермінування на 30 років.

Для міста можуть бути від забудовника якісь пільгові умови…

Ні, стоп-стоп. Там і військові, і медики, і науковці – всі в однаковій ситуації. Нема жодних преференцій для працівників міської ради. Просто воно так було подано, ніби місто дало працівникові квартиру. Нема такого і ніколи не було такого останнім часом. Молодіжне кредитування – так.

Ще одне питання, яке стосується непроїзної вулиці Винниченка біля будівлі Львівської ОВА, чи ЛОДА раніше, обласної адміністрації. Я розумію, що це – не установа, якою ви керуєте, але львів’яни пишуть. І це справді не надумане питання, дуже часто такі коментарі лунають – чому заблокували цю вулицю, чому там парковка перед адміністративною будівлею? Це створює незручності, затори, на вулицях Личаківській, Підвальній, Винниченка трамваї і автобуси стоять і так далі. Дуже активний трафік в цьому місці, і це заважає. Ви пробували говорити з Максимом Козицьким, очільником львівської ОВА, на цю тему?

Він дав гарантію, що як тільки буде завершений військовий стан, цей проїзд буде відкритий для громадського транспорту.

А для чого він потрібен – цей проїзд закритий?

Ну дивіться, коли був введений військовий стан, запрацювали певні протоколи, і ці протоколи є обов’язкові. Так само, як вся будівля міської ради є огороджена і, в тому числі, обласна адміністрація. Є певний прописний режим, певні норми, нагляд й інші речі – тому що ви ж не знаєте, яку хто провокацію завтра може зробити. Тому ми не можемо робити окрему ситуацію для Запорізької обласної адміністрації чи військової, Харківської чи Львівської – вони всі працюють в єдиному стандарті. Тому так все тут є.

А як взагалі відбувається діалог, які у вас стосунки з головою Львівської ОВА Максимом Козицьким?

Ми бачимося практично кожного дня, тому що кожного дня виникають робочі питання. Чи телефонічно зідзвонюємося, чи спілкуємося особисто. Дуже хороші, робочі…

Жодного тертя немає?

Я не відчував. Я маю повагу до тих мудрих речей, які він робить. Деколи можу висловити свої критичні зауваги до нього – він нормально це сприймає. Деколи мене може так підколоти. Нормальні людські відносини.

Тоді стосовно виборів вас запитаю – як же ж без цього питання? Буває сенатори до нас приїжджають американські і кажуть, що треба Україні вибори провести наступного року, бо це панацея для боротьби з корупцією, владу треба перезавантажити. Ваша позиція стосовно цього питання – чи готуєтеся до виборів?

Я вважаю, що проводити будь-які вибори в часі війни – то не є мудро. Це буде ділити суспільство, тому що знов почнеться політиканство. І це буде трагічно для держави. Я вважаю, що вибори (а в нас дійсно закінчуються повноваження Верховної Ради) треба буде проводити після нашої перемоги. Якщо це треба ще почекати декілька місяців – давайте почекаємо. Але зараз робити? Я собі це не уявляю. Тому що як міські голови мали би організовувати процес. А як ти його сьогодні організуєш, коли 30 тисяч людей на війні, багато виїхали за кордон? Це неможливо організувати. Робити фейкові вибори – я категоричний противник. То навпаки буде всім показано. На сьогоднішній день я не чув жодної офіційної позиції з наших партнерів, що треба терміново проводити якісь вибори. Це скоріше може бути російський сценарій, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні.

Ну, важко Ліндсі Грема, сенатора США, звинуватити в підігруванні Кремлю…

Дивіться, вони називають простий приклад, що коли в Америці була війна, то вибори проводилися. Так, але в Америці не було війни на території Сполучених Штатів, а в нас іде війна на території України. Як, ви собі уявляєте, міжнародні спостерігачі поїдуть до хлопців на передову в окопи. Ви собі уявляєте чи ні? Не поїдуть.

А як ви організуєте вибори для восьми мільйонів українців за кордоном? Згідно з чинним законодавством, єдина точка, куди можна прийти на голосування, – це посольство. Як посольство у Польщі, наприклад, прийме два мільйони людей? Це реально? Нереально. Це будуть фейкові вибори. Їх світ не визнає. Тому спочатку – перемога, а потім – перезавантаження влади.

Ще трішки популізму, поки мене не зупиняють. Кілька хвилин, я думаю, ще є. Чому у Львові не заборонять всі розважальні заходи за час війни? Різноманітні концерти відбуваються, нехай з благодійною метою часто, але все-таки це масові зібрання. Ресторани працюють, це не нічне, бо діє комендантська година, але пізньовечірнє життя. Кажуть військові, які приїжджають зі сходу, вражені, наскільки розслаблені мешканці Львова.

Для мене це є певний біль, чесно скажу. Бо я часто їжджу Україною і бачу різну ситуацію. Але також можна зрозуміти людей, які, наприклад, приїхали з тих міст, де є постійно обстріли – і вони у Львові починають, знаєте, дихати на повні груди. У нас немає якихось гулянок. Є концерти, коли українські гурти збирають кошти на армію – і кожен такий концерт, там є 200, 300, 500 тисяч гривень. Якщо туди молоді люди прийдуть і свою енергію викинуть…

А ви бували на таких концертах чи фестивалях?

Я принципово не ходжу. Якось мені – ну, не можу…

«Файне місто» був такий фестиваль.

Я не був там. Я зустрічався з його учасниками, але сам туди не ходив. Я не можу, мене щось не пускає зсередини.

Зрозуміло. Але загалом ви за такі…

Я не те, щоби за – це є факт. Якщо ви хочете, щоби ми прийняли окреме рішення про заборону, – це буде дебатуватися і це буде дискусія в суспільстві. Якщо це відбувається на закритій території, це не створює проблем мешканцям і дає можливість зібрати кошти для Збройних сил, то будь ласка – кожна копійка для армії є важливою.

Мені сказали, що ще буквально три хвилини залишилось… Чому у Львові не будують паркінги, а перетворюють вулиці на платні парковки? Це про центр міста, очевидно, йдеться. Люди не мають де паркуватися, і цим користуються інспектори з паркування і виписують штрафи. Куди йдуть кошти за штрафи за паркування?

Ще в цьому році ми потратимо орієнтовно 100 мільйонів гривень зі штрафів на допомогу Збройним Силам. От якщо ви неправильно припаркували машину, вас оштрафували і ви маєте злість, але можу вас потішити – ті кошти будуть перераховані на Збройні Сили.

Стосовно паркінгів, то сьогодні вже немає можливості їх не будувати, бо вони будуть виконувати і вже виконують подвійну функцію – це укриття. Тому і всі будинки з паркінгами, тому і в центрі буде більше паркінгів…

До речі, про тему паркінгу в центрі під пам’ятником Міцкевичу теж дуже багато дебатів. Кажуть, що будують паркінг, але там, де не треба, там паркінг не потрібен.

Дивіться, там паркінг потрібен – і він там буде. Великий паркінг, на мою думку, має бути на території за церквою Анни. Там приблизно 9 га землі, і там може бути великий і хороший паркінг, центральний, тому що близько до Оперного театру. І такі проекти у нас є.

І, може, останнє питання. Воно пов’язане з опалювальним сезоном – мешканці Львова скаржаться, що мають платити за тепло і гарячу воду не по лічильниках, а за так званий небаланс. До речі, я теж із цим зіткнувся, дописали мені з десяток кубів. Чому сумлінні сусіди мають оплачувати за недобросовісних сусідів, які подають неправильні показники і так далі. Хто це придумав і чому «Львівтеплоенерго» цим займається- дописують людям куби?

Є здоровий глузд і є законодавство.

І вони розходяться…

Дивіться, є будинок. Будинок споживає певну кількість води чи тепла. Потім, коли збираєш дані лічильників по квартирах, виходить, що якась частина зникає. Хтось ставить удома магніт… Ну, друзі мої, якщо красти – це гріх, то зберіться в будинку і прийміть рішення, що ми не крадемо.

Це добросовісні сусіди мають йти бити морду тим, хто краде, і між собою з’ясовувати, хто злодій. А де тоді контролери від комунального підприємства?

Працюють контролери, і робимо їм постійно зауваження, і спробуємо якось ситуацію збалансувати, тому що на сьогоднішній день тарифи ми не міняємо. Щоби ви розуміли, тариф залишається старим, тариф залишається збитковим, і місто за рахунок своїх коштів компенсує всі ці тарифи. Щоби ви розуміли, якщо брати реальну ціну на газ, яка сьогодні є, то ціна на опалення буде на порядок вищою. Ми цього не робимо.

Нехай вона буде вищою, але буде облік. В цьому випадку роль квартирних лічильників нівелюється абсолютно – бо що би ти не подав місту, тобі все одно допишуть…

Ні, питання в іншому – добитися того, щоби кожен квартирний лічильник був чесним, а не з магнітиком. А от цей процес буде наступним кроком – побачите. Хочете, щоби я зараз анонсував для тих, хто ставить магніти, як ми будемо з ними наводити порядок?

Не питання, але до того часу ще можуть дописати ще такі суми добросовісним платникам, що люди просто перестануть платити.

Дивіться, от ви є телеканал. Зробіть один будинок, зберіть усі служби – у прямому ефірі пройдемося і подивимося. Думаю, це буде цікаво.

Залюбки. Я думаю, що цю тему ми будемо висвітлювати, бо вона дійсно має резонанс у громаді.

Андрію Івановичу, дякую, що знайшли час. Ми поговорили навіть більше, ніж я сподівався, майже всі питання вичерпали. Бажаємо сил і наснаги у роботі і завжди раді вас бачити тут, зокрема в цій студії, аби ви не скаржилися, що ми вас не запрошуємо.

Ви мене раз у два роки запрошуєте.

Тепер будемо частіше.

Дякую. Бажаю гараздів.

І всі інші питання, дорогі телеглядачі, які у вас накопичилися, будь ласка, у соцмережі Андрія Садового спрямовуйте, там коментарі відкриті. Цілком можливо, що ще буде продовження – постскриптум після нашого діалогу. Дякуємо за увагу і до наступних зустрічей.